Громадські організації Тернополя розпочали процес відсторонення від посади міського голови «свободівця» Сергія Надала.  Історія ця досить заплутана, тож «Z» узяв собі за мету розставити у ній крапки над «і». Звідки ноги ростуть стало видно, коли почали розбиратися в скандальних подіях 25 квітня під стінами міської ради Тернополя. Тоді, нагадаємо, кілька сотень тернополян, прийшли під мерію з пікетом, вимагаючи зупинити «дерибан» землі й почати вирішувати проблеми міста. А закінчилося все погромом – вибитими дверями та вікнами…  

Ранок 19 лютого чимало тернопільців почали з незвичної екскурсії місцями «бойової слави», які по собі залишила минула ніч. Наслідками вівторкової люті залишилися потрощені, спалені й побиті приміщення Тернопільської ОДА, обласної та міської міліції, ДАІ, прокуратури, СБУ, Тернопільського міського районного суду та приміщення торговельних мереж, що належать представникам Партії реґіонів. Біля прокуратури, просто на проїжджій частині, тернопільці розглядали напівспалені справи. Обговорюючи ситуацію, краяни неприховано пишаються тим, що відбулось.  

Попри протести прокурорів, Тернопільська обласна рада цілком леґітимно, більшістю голосів визнала Народну Раду України органом, уповноваженим представляти інтереси народу, створила виконком та загони народної самооборони.     Депутати — за…   За рішенням обласної ради загони народної самооборони очолив Олександр Варакута — професійний військовик, який свого часу командував підрозділом Національної ґвардії, що дислокувався в Тернополі.

Кілька днів тому «Z» детально повідомляв про кримінальні провадження, що їх у справі Євромайданів відкрили у Львові та на Івано-Франківщині. Нині ж мова про Тернопіль, де теж не довго шукали приводів для покарання членів Штабу національного спротиву. Кільканадцять чиновників обласної державної адміністрації заявили в міліцію про те, що вранці, 3 грудня, мітинґувальники заблокували входи до адмінбудинку і не пропускали їх на роботу.

З трьох найбільших міст Галичини Тернопіль доєднався до європротестів найпізніше, однак вже від обіду понеділка (25 листопада) головний майдан міста скандує дзвінкими молодими голосами: «Слава Україні!», «Слава нації!», «Тернопіль — за Європу!» та «Україна понад усе!». Від понеділка ж таки в Тернополі оголошено загальноміський студентський страйк, який обіцяють не переривати аж до підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС.    

Більше десяти місяців Тернопільщина прожила без бюджету. І нічого! Ані ліпше, ані гірше, ніж інші області України. Пригадуєте, у жовтні США три тижні були без бюджету і скільки проблем у них виникло. Враз параліч розбив роботу практично усіх державних установ. Натомість Тернопільська обласна рада не працювала майже рік і, як не дивно, вижили всі: і лікарі, і вчителі, і працівники культурної галузі ...  

Те, про що довго говорять у Львові, взяли і зробили в Тернополі. Там цього тижня запрацювала система стеження за громадським транспортом через GPS — не унікальна для України, однак «просунута» технологія.    

Вчора тернополяни довели, що, попри все, вміють веселитися самі та гостей бавити. Свій День народження і водночас храмовий празник, який припадає на Успіння Пресвятої Богородиці, вже кілька років поспіль галицьке місто святкує з особливим розмахом. І нехай знайдуться й такі, які скептично бурчатимуть, мовляв, «ліпше б було витратити кошти на ремонт доріг чи тротуарів», проте й вони приходять за своєю часткою задоволення на Театральний майдан чи у парки міста, де щороку на них чекають розваги й дійства, яких не побачиш у звичайні вихідні.

Три найбільші міста Галичини — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль. У кожному з них своє місцеве самоврядування, головна особа в якому — міський голова. Що не кажіть, а саме від мера великою мірою залежить те, як виглядає місто і як у ньому чуються його мешканці. Хто вони, ці троє головних у Галичині міських голів? Чим живуть, чого хочуть, як ставляться до своєї роботи, чи відчувають себе в кріслі мера на своєму місці? Про все це «Z» запитав у них самих.

Мирослав Луцишин, семирічний хлопчик з Тернополя — наймолодший вояк Першої світової війни. Його в оточенні австрійських військовиків бачимо на пожовклих світлинах, опублікованих ще восени 1936 року у львівському часопису «Літопис Червоної Калини». Нині долею цієї дитини цікавляться дослідники та краєзнавці. «Z» зібрав докупи все, що їм вдалося довідатися.