Сила сильних

«Мені здається, що кожен, кого зобразив на полотнах, здатен зробити своїм життям, прикладом, роботою набагато більше, ніж будь-який політик у країні. “Сила” — це сила у погляді, сила у кольорі. Головне - вірити у свою силу — силу особистості. Спостерігаючи за останніми подіями в нашій країні, вкотре переконуюся, як багато важить один голос. Він може змінити, перевернути, переінакшити», - коментує відкриття своєї персональної виставки у тернопільській галереї «Бункермуз» під звуки «Радіогед» погожого вечора львів'янин Лесь Панчишин.

Художник народився 1991 року в Новому Роздолі на Львівщині у сім'ї музикантів. Розповідає, що тривалий час, наслідуючи старшого брата-скрипаля, ходив у музичну школу, але потім не витримав і змінив її на художню, про що досі не жалкує. Потім навчався у Львівському державному коледжі декоративного та народного мистецтва ім. І. Труша, а відтак у Львівській Академії Мистецтв. У Тернополі представив нову серію «Сила». Вона почалася з центральної однойменної роботи. Відгадати прототип того, хто на ній зображений, не складно, не зважаючи на те, що обличчя не прописано, — кілька місяців тому художниця Аліна Гаєва представляла свою виставку «Очима дитини» у галереї, її постать легко впізнавана та характерна, тендітна й монолітна водночас. «Мені здалося, що це і є сила, втілена у цій жінці: малював її, коли продовжувалися події у Києві, коли вона була вагітна...», - розповідає художник.

Робота контрастна, сильна, вольова, і, водночас, дуже затишна. До слова, це єдине полотно, де людина «закрита» одягом. У інших ця оболонка відсутня, — видно рельєф м’язів, шкіру. Часто Лесь Панчишин дозволяє фарбі текти, і ця непередбачуваність, вільність патьоків додає роботам життя, нелінійності. Коли на відкритті художника попросили ідентифікувати його стиль, він відповів: «Мене часто запитують, в якому стилі я малюю», - я не знаю. Стараюсь малювати, не зважаючи ні на що, щоб не казали — що це Клімт чи ще хтось...»

Щодо об’єктів уваги художника, то, він вирішив створити серію картин про простих, але глибоких і сильних людей, котрі можуть змінити світ, мислити і перемагати.

- Це не портретні роботи, але в кожної є свій прототип. Всі полотна постали з начерків з натури. Не можу стати до полотна і почати малювати невідомо що.

Роботи «Сили» різночасові: деяким рік, інші завершені місяць тому. Є дещо із серії Its Not Ok, створеної під час Майдану. Найбільше його настрої відображає однойменне полотно.

— Нам говорили одне, а коли людина включала свою голову, розуміла, що не все гаразд — Its Not Ok. Мені здається, з того все й почалося. Потім почали закривати роти... Художники і музиканти найшвидше реагують на події, єдине, що хтось робить на цьому рекламу, а хтось творить, бо не може не творити. Мої роботи не прив'язані до подій Майдану — вони створені під їхнім впливом.

Зрештою, полотна того періоду легко ідентифікувати – у них відчутна сильна напруженість, тіла ніби на екстремумі фізичних можливостей, емоції акцентовані яскравими барвами. Вони не потребують назв — а їх і не має, як і назв до інших творів серії.

— Назви є у всіх, але я їх, чесно кажучи, позабував. Оце точно «Сон», — Лесь Панчишин показує на полотно, де людина згорнулася калачиком усередині трикутника. - Мені подобається, коли людина дивиться на роботу, і думає, а не орієнтуючись на назву, вирішує подобається їй тема чи ні.

Тернополяни перші рефлексували на нову серією автора. Але не Тернополем єдиним. Художник каже, що хоче ще поїздити з виставкою.

— Мені цікаво просто виставлятися. Коли був у СФГ (Фонд розвитку та підтримки молодого мистецтва України Slava Frolova-Group), ставив високі ціни, бо хотів просто показати роботи, але щоби вони надалі були моїми. Живопис, фарби, колір - це моє захоплення, мій відпочинок від усього зайвого та буденного. Малюю не для того, щоби продавати. Можливо, то тільки поки що так (сміється – А. З.).

У планах Леся Панчишина продовжити роботу з відео: художник хотів би знімати короткометражки, портретні замальовки різних людей, розповіді про їхні історії. Відео, котре б підштовхувало глядачів міркувати. Наостанок можна додати, що невдовзі варто сподіватися спільної виставки Леся Панчишина з Аліною Гаєвою, концепція якої вже готова. «Хотіли виставитися в різних галереях, як гурти, котрі мають тур, — виставитися там, виставитися тут».