Років через тисячу якісь тодішні Готліб-Зігфрід Баєр чи Август Людвіг Шлецер аналізуватимуть події на наших теренах у ХХІ столітті і сперечатимуться про роль «варягів» та «автохтонів»
Діяти для піднесення власного престижу та популярності й формування позитивного іміджу (визначення терміну «пабліситі») варто делікатно. Щоб не вийшло, як у Шуфрича
Українці майже звикли до періодичних блекаутів і освоюються в «Пунктах незламності», а росіяни звикають до статусу громадян країни-терориста і готуються до нових «жестів доброї волі» свого керівництва.
Російська агресія впритул наблизилася до того, що прийнято називати цивілізованим світом, натворила там біди; але ніякі відповідні статті статуту НАТО не спрацювали – бо, як кажуть в Україні, не на часі.
Поки в Кремлі шукають, за допомогою якої тавлинки (підкажемо, що автентична зберігається в Ермітажі) повторити події 24 березня 1801 року, Україна звільняє Херсон, а тутешні стіни стають арт-об’єктами
