Зі «статусом кандидата на вступ до ЄС» від Єврокомісії і «виборами не на часі» від Зеленського все більш-менш зрозуміло. Але це не точно. Огляд подій тижня в Україні
Електоральне тижня
«Мають припинитися хвилі з будь-якими речами, які розколюють політично. Ми повинні визначитись, що зараз час оборони, час битви, від якої залежить доля держави й людей, а не час вкидів, яких від України очікує лише Росія. Я вважаю, що зараз вибори не на часі», – повідомив Президент Зеленський про те, що він думає про обрання влади під час війни.
Нібито сказане першою людиною в державі мало б заспокоїти всіх політично стурбованих – але проблема в тому, що ті стурбовані іноді бувають не остаточно вражені склерозом, а тому згадують про роздуми щодо можливості виборів, оприлюднені тим же Зеленським улітку на вітчизняному та закордонних телебаченнях, і самі впадають у роздуми.
Але от 6 листопада сталося вечірнє відеозвернення Володимира Зеленського, де й прозвучала зацитована вище сентенція, яка мала б покласти кінець довколаелекторальним дискусіям. У суспільстві без політичної турбулентності таке, можливо, і сталося б, але ж наш соціум не такий, тому через три дні після виступу Зеленського в тому ж телевізорі з’являється шеф Офісу президента Андрій Єрмак і каже: «Є відповідь нашого Президента, який говорить, що не тримається за владу і готовий до виборів у будь-який час. Але у Володимира Зеленського є чотири пункти, які для нього є дуже важливими. Щоб ці вибори були визнані світом як демократичні, щоб кожен з наших захисників, які зараз воюють, мав можливість проголосувати, щоб кожна людина, яка тимчасово виїхала, змогла висловити свою думку. Як це забезпечити сьогодні, відповісти не може ніхто. Й останній, четвертий пункт – Президент не збирається використовувати гроші нашої країни, яких нам не вистачає для зброї, для підтримки економіки, сплати пенсій, для соціальної сфери, на вибори. Вони нам потрібні для перемоги. Якщо наші партнери готові вирішити всі ці чотири питання, влада в особі Президента готова провести вибори».
Таким чином, мешканці київської вулиці Банкової трансформували відомий ще з дитинства принцип «якщо чогось не можна, але дуже хочеться, то можна» у «якщо щось треба, але дуже не хочеться, то не треба». А тижба з виборами триватиме.
Бюджетне тижня
Народні депутати через вроджену скромність не дуже голосно розповсюджували інформацію про здобутки, яких вони разом із Кабінетом Міністрів досягли, доводячи до пуття головний фінансовий документ держави на наступний рік. Як би там не було, з доходами 1,768 трлн грн та видатками на рівні 3,355 трлн грн, тобто з дефіцитом у 1,57 трлн грн, Верховна Рада підтримала у другому читанні та в цілому законопроєкт №10000 «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Парламентарі можуть поставити собі «в плюс» те, що дохідну частину держбджету в порівнянні з першою редакцією збільшили на 22 млрд грн, бюджетний дефіцит скоротився до 1,57 трлн грн (на 22 млрд грн). Крім того, обсяги необхідних зовнішніх запозичень зменшили на 106 млрд грн.
У порівнянні з першою редакцією кошторису реалістичнішим став прогноз на ріст ВВП – у вересні урядовці передбачали, що цей показник становитиме 5%, в листопаді він зменшився до 4,6%.
Решта макроекономічних цифр обивателя мають потішити: показник споживчої інфляції цього року зменшили із раніше прогнозованих 14,7% до 7,1%, а наступного – із 10,8% до 9,7%. Цьогорічний середній розрахунковий курс гривні знизили із 40,2 грн/$ до 38,6 грн/$; валютний курс наступного року очікується на рівні 40,7 грн/$, що на 7 копійок менше, ніж було в першій редакції законопроєкту.
Щоб обиватель тішився не надто сильно, йому варто згадати інформацію від міністра фінансів Сергія Марченка, озвучену під час презентації держбюджету, – наступного року Україна розраховує на $5,4 млрд від МВФ, $8,5 млрд від США та $18 млрд від Євросоюзу. Треба ще десь взяти 9,1 млрд доларів – а де знайти таке благодатне джерело, ні в Кабміні, ні у ВР, ні навіть в ОП ще не знають.
Міжнародне тижня
Чиновникам у відставці розв’язується язик незалежно від того, живуть вони в Україні чи за її межами. Цього разу відзначився колишній командувач військ НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс, який у авторській статті у Bloomberg рекомендував Україні піти за «корейським сценарієм», тобто піти на переговори з РФ за принципом «земля в обмін на мир». Якщо такий план реалізується, то Україна і життя своїх громадян збереже, і допомогу Заходу після укладення миру отримає таку ж, як Республіка Корея, яка зі зруйнованої території перетворилася на країну з десятою за величиною економікою світу. Тобто, на думку Ставрідіса, ми будемо десь так само гарно жити, якщо «просто перестанемо стріляти».
Ексгенеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен зі своїми думками з’явився в The Guardian. Норвежець розкритикував липневий саміт НАТО, де нам делікатно натякнули, що членство України в Альянсі знову ж таки «не на часі», і запропонував не «корейський сценарій», а «німецький». Расмуссен нагадав, що Федеративна Республіка Німеччина в 1955 році стала членом НАТО, незважаючи на існування Німецької Демократичної Республіки. Тобто Україна має стати членом НАТО без окупованих РФ територій – і це конфлікт не заморозить, а покаже, що країна, яка зазнала агресії, зближається з Заходом.
Обидва «сценарії» провальні, бо мета РФ – не заволодіння якимсь кавалком України, а знищення нашої держави. І «зближення з Заходом» росіян не вилікує, бо тут потрібне хірургічне втручання, до якого НАТО не готове.
Компенсацією до «сценаріїв» є інтерв’ю лідера сенатської меншості Мітча Макконнелла Associated Press. «Я думаю, що Рональд Рейган перевернувся б у могилі, якби побачив, що ми не збираємося допомагати Україні», – сказав республіканець. Чоловік був в Україні і знає, що говорить, без «сценаріїв».
Кадрове тижня
Найбільша і найпомітніша претензія до міністра (вже ексміністра) Міністерства молоді і спорту полягала в тому, що він сидів на двох табуретах – очолював згадане відомство і був президентом Національного олімпійського комітету. На першому табуреті Гутцайт не здобув майже нічого, ефектнішою на фехтувальній доріжці була його колега по виду спорту Ольга Харлан з її віртуальною дуеллю на рапірах після реальної дуелі з росіянкою. Повністю відсторонити росіян від міжнародних змагань Вадим Маркович не міг апріорі, але йому ще можна згадати тісні стосунки з Сергієм Назаровичем Бубкою, який на час повномасштабної війни зник і ніяким чином не нагадує про себе як про легенду.
Цікавішим буде подивитися на те, що творитиме наступник Гутцайта – Матвій Бідний. Йому вже закидають погану кредитну історію у вигляді помічника-консультанта народного депутата Андрія Портнова, а потім ще згадають, що він бодібілдингом займався.
14.11.2023