Час, за котрий уступаючій видїл має здати справу из повіреного єго кермі руско-народного театру, т. є. період від 15 липня 1887 до 1 цвітня 1889, не може назватися сприяючим розвиткови нашої народної сцени. В часї тім ставали розвиткови тому на дорозї перешкоди справдї неодолимі, бо передовсїм довга недуга а відтак смерть найлучших сил і підпор нашої сцени. Дволїтна недуга пок. директора Ивана Гриневецкого зробила не лиш значну люку в театральнім персоналї, але зупинила правильне функціонованє режисерії, котре відбилось некористно на репертуарї театру. Некористям тим не міг видїл мимо всего свого стараня в тім напрямі запобігти, покійник манився до смерти надїєю, що подужав і знов невдовзї возьме керму рускої сцени в свої тверді руки і поведе єї з давнїйшою енергією, і з тими — на жаль — не осущеними надїями виступав усе перед видїлом, коли той звертав увагу дирекції театру на ослабшу енергію режисерії. Супротив так заслуженого а очивидячки вже погасаючого керманича нашої сцени годї було видїлови братись за рїшучі міри а так і уплинув довшій час, котрий скінчився одною з найсумнїйших подїй в исторії нашої народної сцени, бо смертію єї найспосібнїйшого, найревнїйшого і найпатріотичнїйшого управителя. Кілька місяців перед тим умер і другій дуже заслужений довголїтний труженик народного театру — Стефан Стефурак, а коли до того додамо, що не вилїчима і також недавно смертію закінчена недуга приневолила в другій половинї минувшого року уступити з нашої сцени вправдї не так довго як попередні на нїй трудячому-ся але також спосібному, рутинованому і своїм голосом симпатичному співакови, тенористови Ружицкому, — то спізнаємо, яку тяжку данину мусїла в тім періодї наша штука віддати смерти і як болючо мусїли такі страти відбитись на єї розвитку.
По смерти Ивана Гриневецкого був видїл приневолений як найскорше заключити умову з якоюсь новою дирекцією. По зрїлій і всесторонній розвазї повірив видїл дирекцію до кінця 1889 р. п. Иванови Биберовичеви, дотеперїшному співдиректорови, за котрим промовляло девятилїтне веденє ним рускої сцени в спілці з пок. Иваном Гриневецким, рутина і заслуга яко директора і артиста, велика совістність в повненю своїх обовязків і знаменитий талант администраційний, котрого в минувшім девятилїтю безпереривно давав докази. Все то переважило опинію а відтак рїшенє видїлу на сторону чоловіка, котрий стоячи тілько лїт спільно з пок. Иваном Гриневецким при управі нашої сцени зрісся а зжився з нашою сценою і мусїв спізнати та зрозуміти сучасні стремленя в нашій штуці драматичній і потреби нашої сцени далеко лучше, як той, хто в веденю єї не брав такої безпереривної і безпосередної участи. В прочім і не було взагалї другого кандидата того рода, щоби між ним а п. Биберовичем можливий був вибір. Ще при кінци минувшого року, коли мав видїл приступити до відновленя контракту з пп. Гривевецким і Биберовичем на рік 1889, піднялася була гадка, щоби видїл Рускої Бесїди не заключав умови взагалї з нїякою дирекцією, а взяв веденє театру під власний заряд і управляв ним при помочи установленого з-між себе администратора а з-поміж артистів режисера. Гадка тая, вийшовша первістно від артистів театру і підпирана ними дуже горячо, знайшла на першій погляд прихильників і в самім видїлї, однакож по близшім розглядї стану рїчей і по переведеню строгого обчисленя финансової сторони такого предприємства представилася в иншім світлї. Щоби не рїшати так важної справи може надто односторонно, запросив видїл в послїдних днях грудня мин. року значне число Вп. членів Рускої Бесїди на нараду в тій справі, хотячи мати их світлий погляд директивою в порїшеню єї. Нарада відбулася при живій участи великого числа Вп. членів нашого товариства, котрі, розслїдивши стан рїчи, розваживши докладно все, що промовляло "за" і "против", заявились одноголосно против власного заряду театру Рускою Бесїдою, доручаючи видїлови тим самим практиковану до тепер форму управи театру, т. є. при помочи установленої дирекції. То рїшенє було директивою для видїлу як при заключеню контракту з початком сего року, так і пізнійше при змінї дирекції по смерти пок. Ив. Гриневецкого.
Поминувши страту двох взглядно трех артистів, персонал театру складаєся з тих самих осіб, що давнїйше, а кромі того прибули в жіночім персоналї сестри Радкевичівни, з котрих одна заявилась доволї вправною співачкою, артистка Романовска (на місце уступившої з причини недуги артистки Марії Людкевичевої) і Ольшаньска, — в мужескім персоналї прибув новозаанґажований до роль характеристичних артист Ольшаньскій, уживаний при тім з успіхом до партій баритонових в оперетах, і заанґажованй до скрїпленя хорів пп. Новицкій і Яновсній. Цілий персонал жіночій числить тепер 11, мужескій 13, разом отже 24 осіб, не вчисляючи музики, слуг і машинистів.
З виїмкою кількох на сценї не довго остаючих осіб весь прочій персонал нашого театру складає що-раз красші докази артистичної рутини, як се признав загальний голос як столичної, так і провинціональної критики. Побіч старших і давнїйше вже славно звістних артисток і артистів, якими сливуть в персоналї жіночім артистки Биберовичева, Клїшевска і Осиповичева, а в персоналї мужескім Стечиньскій, Биберович, Підвисоцкій і Плошевскій, виробилися в послїдних двох роках і з кождого погляду доросли до назви артистів в жіночім персоналї Кирницка в ролях любовних, в драмах, комедіях і неспівних народних штуках, і Радкевичівна яко співачка оперет, а по части і Романовска в характеристичних ролях старших женщин. З мужчин заявили незвичайний поступ артисти: Янович в ролях любовників, Кирницкій в ролях характеристичних і Клїшевскій яко любовник в комедії сальоновій і дуже вправний співак в оперетї. Прочі молодші сили виказують також з кождим днем очевидний поступ. Хори, котрі за остатної гостини театру у Львові в осени 1888 р. показались недостаточно обсадженими, скрїплено також в значній части, так що тепер хорові партії виходять майже усе зовсїм коректно.
Хотяй і з тим персоналом представляєсь нинїшний репертуар нашого театру досить вдоволяючо, то однак з огляду на потреби штуки і успішний розвій нашої драматичної рїчи узнає видїл потребу скрїпленя і доповненя єгo а именно: 1) через заанґажованє для жіночого драматичного персоналу що-найменше двох артисток, т. є. одноїх для любовних-драматичних, а другої для характеристичних роль; 2) через заанґажованє для мужеского драматичного персоналу що-найменше одного артиста до роль драматичних любовників і одного до роль характеристичних і 3) через заанґажованє для мужеского співного персоналу одного рутинованого співака-тенориста і ще кількох вправних хористів. Також доконче треба бажати зреформованя і доповненя орхестри театру, котра разить великими хибами і до вистави більших оперет єсть зовсїм недостаточна і невідповідна.
То суть вимоги що до артистичного персоналу, по доповненю котрих міг би театр наш братися сміло за представленє всїх творів нашої драматичної литератури, котрих нинї за-для недостатку сил не може виставляти, — се відноситься особливо до народних опер в родї "Різдвяної ночи" або "Утопленої" Лисенка, — а також міг-би ставити і знаменитші твори з чужих литератур. Одним словом можна сказати, що коли-би повисші доповненя персоналу і орхестри театру далися перевести, наш театр станув би близько висоти своєї задачі, одинокого народного театру Русинів в Галичинї.
Однак з жалем приходиться видїлови піднести, що з тих конечних условій відповідного розвитку нашої сцени лише значно менша часть може сповнитись при помочи тих финансових сил, якими нинї при найревнїйшій підмозї рускої публики може розпоряджати дирекція театру, вчисливши в то теперїшну соймову субвенцію в річній сумі 6000 зр. Коли зважиться, що вже і теперішний персонал вимагає на своє удержанє великого вкладу; що безнастанні переїздки з місця на місце потягають за собою великі і зовсїм непродуктивні кошти, зуживаючи при тім надзвичайно скоро инвентар театру, а се знов потягає за собою значні видатки; що вкінци часть из субвенції мусить видатись на репертуар і підмогу артистів, — то стає ясно, що на вичислені доповненя лишаєсь дуже мало фондів і видїл Рускої Бесїди не може жадати від дирекції театру всего того, що до піднесеня і розвитку нашої сцени єсть доконче пожаданим. Тут могло-би прийти нашій сценї в поміч одно лиш відповідне збільшенє соймової підмоги, що і повинно бути цілею заходів нашого товариства і знайти підпору у всїх, хто бажає розвитку нашої народної сцени і хто признає важність того розвитку для нашого народного житя.
3 персоналом тим обіхав наш народний театр в часї від 15 липня 1887 до 1 цвітня 1889 майже цілу Галичину. В тім часї гостив він в Городенці, Чорткові, Тлустім, Манастирисках, Бучачи, Станиславові, Тернополи, Золочеві, Бродах (в двох послїдних містах по два рази), в Перемишли, Ярославли, Ряшеві, Добромили, Дрогобичи, Самборї, Старім містї, Підволочисках, Збаражи, Скалатї, Грималові, Теребовли, Підгайцях, Рогатинї, Бережанах, Львові, Долинї, Калуши, Стрию і Жовкви, даючи звичайно чотири представленя тижднево. Лише в лїтних місяцях, коли театр наш гостив по менших місточках, давано по 5—6 представлень тижднево. Хоч число тиждневих представлень лежить зовсїм в компетенції самої дирекції, старався видїл впливати на дирекцію, щоби більше як 4 представленя тижднево давала лише в дуже виїмкових случаях, а то з тої причини, що так части представленя підривають здоровлє артистів, а з другої сторони також спиняють підготовленя і вистави нових штук.
(Конець буде.)
[Дѣло, 24.04.1889]
(Конець.)
Репертуар нашого театру обнимав в часї, котрого дотикає справозданє, і оригинальні і переводні драматичні твори. Репертуар оригинальних творів драматичних обіймав драми побутові з народного житя, драми историчні, комедії з народного житя, комедіо-опери, мельодрами і народні оперетки. На сей репертуар оригинальних творів звертав видїл найпильнїйшу увагу, стараючись, щоби на нашій сценї знайшло місце все, що лише появилось в україньско-рускій драматичній литературї і було пригідне до сценичної вистави. В тій ціли слїдив видїл бачно всї нові появи в нашій драматичній литературї і збирав их у свою библіотеку, роздїляв між своїх членів до прочитаня і оціненя а відтак поручав все, що лиш показалось відповідним до вистави, набував право представленя непечатаних творів, котрі автори надсилали віддїлови і котрі оказались відповідними. Таким способом виставлено на сценї в тім періодї историчну драму Іосифа Барвіньского "Павло Полуботок", котру закупив видїл за суму 200 зр., постаравшись рівночасно о богаті і вірні историчні костюми і декорації для тої драми. Дальше виставлено драму "Довбуш" Федьковича в новім переробленю і драму Карпенка-Карого "Наймичка" і Кропивницкого "Дай серцю волю, заведе в неволю". Кромі того приготовив видїл до виставленя на сценї драматичний образ Кропивницкого "Невольник", до котрого музику з порученя видїлу укладав наш талантливий компонист Остап Нижанковскій і драми побутові: "Хто винен?" Карпенка-Карого і "Дїти недолї", котрі вже в найкоротшім часї будуть виставлені на сценї. В загалї звертав видїл бачну увагу на сучасну україньску драматичну литературу і постарався о всї драматичні твори, які тілько вийшли з печати, а коли не всї з них а лиш деякі поручив до представленя, то се лиш длятого, що богато з них представляє надто малу вартість артистичну або з иншого погляду не відповідає вимогам сцени. З творів драматичних галицких писателїв одержав видїл в обговорюванім часї 8 оригинальних творів, але з тих признав відповідним до виставленя на сценї лиш один, а 7 творів звернув авторам яко невідповідні; з тих творів, котрі признано невідповідними лиш один поставлено для проби на сценї, однак представленє потвердило суд видїлу і твір той зійшов з репертуару. По-при нові оригинальні твори представлювано і давнїйші, а головно ті, котрйінабув видїл минувшими роками; з єще давнїйших творів виставлювано особливо при нагодах народних торжеств нїколи не старїючі ся твори Котляревского або Квітки Основяненка. В послїднім півроці т. є. в часї від 1 жовтня 1888 до 1 цвітня 1889 виставлено оригинальних штук 21; з того числа припадає: на историчні драми 8, на народні драми побутові 7, на народні комедії З, на народні опери, комедіо-опери і мельодрами 9. Як бачимо, в народнім репертуарї рїшучо переважає напрям поважний, серіозний — драма побутова, драма исторична і комедія побутова з народного житя. Той напрям видний також і в дальших змаганях видїлу на тім поли, а именно в приготовленю нових висше згаданих народних штук для рускої сцени. Тілько про репертуар творів оригинальних.
В репертуарі штук, переведених з чужих язиків, видно було до недавна менше оживленє, як в репертуарї творів оригинальних. Доперва послїдними часами звернув видїл увагу і на то многоважне поле, а знаючи з досвіду, як тяжкій буває вибір творів до переводу і як часто показуєсь твір, вибраний самою дирекцією, невідповідним для нашої сцени, занявся сам уложенєм репертуару драм і комедій, переведених з чужих язиків. Доси постарався видїл о переклад двох драм, а именно одної з россійского "В сїти судьби" Николая Потїхина, а другої з польского "Лєна" М. Ясєнчика, котра добула собі першу премію на драматичнім конкурсї варшавскім. Обі драми по стараннім оціненю перекладу що до язикової сторони передав видїл дирекції, котра займесь виставою их в будучности. Кромі того вибрав видїл і віддав до перекладу комедію нїмецкого писателя Шентана "Das Madchen aus der Fremde" і народну мельодраму "Пан Золзикевич", перероблену з повісти Сїнкевича з прегарною музикою польского композитора З. Носковского. В послїднім півроці, т. є. від 1 жовтня 1888 до 1 цвітня 1889, виставив наш театр всего 6 переведених драматичних штук. І тут переважає поважний напрям, т. є. драма і сальонова комедія; з давних фарс, котрих так богато було давнїйше на нашій сценї, давано в тім часї лиш одну і то всего два або три рази. Між співними переводними штуками бачимо в репертуарї нашого театру також т. зв. француску оперетку. За цілий час, до котрого відноситься наше справозданє, т. є більше як за півтора року, виставлено всего одну нову оперетку т. є. Мілєкера "Ґаспароне", а кромі того грано чотири давнїйші, так що в цілім репертуарї було всїх т. зв. француских оперет 5. В тім часї закупив видїл переклад лібрета і партитуру одної нової оперети "Лицар щастя", котрої автором єсть Чех Чібулька і котра визначаєсь високою музикальною вартостію і доволї поважним лібретом.
Взагалї пропорція штук оригинальних а переводних, які виставив наш театр в послїднім півроці, представляєся цифрово як 21:11, а пропорція француских опереток до всїх инших штук як 5:32. Цифри ті виказують, що в репертуарї нашого театру з одного боку була пожадана різнородність, а з другого задержана була рїшуча і велика перевага штук народних і оригинальних над переводними, штук поважних над комичними. Різнородність і відповідна міра в укладаню репертуару запевнювала нашому театрови майже тревало численну фреквенцію своєї і чужої публики і допомагала єму успішно повнити задачі патріотичну, естетичну і розвеселяючу. З тої то причини, здаєсь, головно руска публика горнулась до нашого театру в послїдних часах більше, як коли-будь перше, декуди по містах і місточках наші передові патріоти завязували комитети, котрі займались розпродажею абонаментів, билетів і взагалї придбанєм нашому театрови як найбільшого числа гостей. Наш театр здобував собі взагалї всюди повну симпатію, руска публика на провинції не щадила єму великих похвал в численних дописях до часописей і кореспонденціях до видїлу; рецензенти столичні і з других більших міст а особливо з Станиславова і Тернополя віддавали повні похвали виборови штук, их вартости і виконаню; комисія артистична в своїх справозданях констатувала все єго успішний розвиток а навіть видїл краєвий в своїм справозданю що-до всіх галицких театрів за 1888 рік відозвавсь о нашім театрї з як найбільшою похвалою. Безперечна рїч, що кромі артистичного повненя сеї задачі заслужив собі наш театр на симпатію і признанє особливо руского загалу своїм правдиво патріотичним і з кождого погляду найвідповіднїйшим поведенєм в усяких нагодах. Дирекція і персонал нашого театру не поминули нїякої нагоди, щоби не заявити себе рускими артистами. Доказом того святкованє памяти Т. Шевченка, устроєне як в минувшім році, так і сего року з патріотичними промовами директора театру, святкованє памяти 100-лїтних роковин смерти Ив. Котляревского і торжественний обхід ХХV-лїтного ювилею истнованя рускої сцени. Правдиво патріотичні виступленя і той справдї руско-народний характер нашої сцени суть найпевнїйшою запорукою симпатії для тої институції з сторони руского загалу і єї світлої будучности.
Супротив тих загальних голосів признаня дивно і неприродно відбиває голос, якій в справі нашого театру забрала виходяча від недавна у Львові "Правда" в мартовім випуску з сего року. Після слів тої часописи, видїл Рускої Бесїди мов-то позволяє театрови ити за примхами публики і єї хоробливими налогами, а через то театр перестане бути народним театром, а стане трупою комедіянтів, що силкуються підлещуватись під хвилевий настрій публики, щоби від неї виманити як найбільше гроша. Після "Правди" винен видїл, що призволив на виставу опереткових нїсенїтниць, як "Зелений Остров" і "Ґаспароне". О скілько той заміт правдивий та чи і о скілько француска оперета відбирає нашому театрови знамя народного театру, виказали ми цифрами, з котрих виходить, що францускі оперети що-до числа займають дуже незначне місце в репертуарї і суть о много менше предметом старанности видїлу, анїж всї другі штуки. Варочім, як се кождий безсторонний сам може оцінити, уже сам спосіб і форма піднесених замітів в "Правдї" дають видїлови "Рускої Бесїди" повне право перейти над ними до порядку. Що характер нашої сцени єсть чисто народний, о тім свідчать факти, а з уподобанєм артистичним нашої публики, хоч і подобаєсь кому назвати их примхами і налогами, мусїв і мусить числитись кождий видїл, а то тим більше, що публика та сливе патріотизмом, котрий велить їй не кидатись на своє, а підпирати і плекати єгo, і в тім патріотизмі бачимо і ми найсильнїйшу запоруку розвитку і будучности нашої драматичної институції.
Субвенцію соймову для руско-народного театру в річній сумі 6.000 зр. зужиткував видїл Рускої Бесїди в такій спосіб:
В році 1887.
1) Виплачено дирекції театру готівкою ......... 4200 зр.
2) Підмоги для артистичного
персоналу театру ............. 631 "
3) Закупно нових штук репертуару,
оригинальних і переведених, поправленє
штук давних і закупно музикалій ............. 303 "
4) Нова ґардероба і декорації ............. 645 "
5) Податок .............. 78 "
6) Друки .............. 57 "
7) Порта, проїздки в справах театру
і другі поменші видатки ............... 86 "
Разом .......... 6000 зр.
В році 1888.
1) Виплачено дирекції театру готівкою ...... 4200 зр.
2) Підмоги для артистичного
персоналу театру ....... 645 "
3) Кошти похорону бл. п.
Ст. Стефурака ....... 40 "
4) Декорації і ґардероба ....... 350 "
5) Закупно нових штук для репертоару,
спровадженє і закупно музикалій,
ремунерація і закупно перекладів ....... 442 "
6) Поправа штук давних і
переписуванє з рукописей ........ 70 "
7) Податок ........ 78 "
8) Друки ........ 41.50 "
9) Порта, проїздки і другі поменші видатки ....... 133.50 "
Разом ....... 6000 зр.
Кожда поодинока позиція тих рахунків виказана квитами, долученими до піврічних справоздань, які видїл Рускої Бесїди складає перед видїлом краєвим.
Фонд емеритальний артистів рускої сцени виносив при кінци р. 1888 суму 618 зр. 37 кр. а. в., уміщену на книжочці щадничій. Позаяк дотеперїшна практика виказала, що фонд той росте дуже поволи і що представленя, які дирекція кождого кварталу на дохід того фонду давати була обовязана, приносили звичайно дуже мало, длятого вложив видїл Рускої Бесїди уже в контрактї з дирекцією театру на рік 1889 на дирекцію обовязок платити чвертьрічно до фонду емеритального 50 зр. а. в., без огляду на то, якій дохід принесуть устроєні на тую ціль представленя. Таким способом має видїл певність, що фонд емеритальний буде що-річно збільшатись о суму 200 зр. а. в.
Від видїлу товариства "Руска Бесїда", у Львові, дня 8 н. ст. цвітня 1889.
[Дѣло, 25.04.1889]
25.04.1889