(А. Романчук у Бібрці і єго відйізд до Відня. Похвала д. Барвінского. Розлом у клюбі рускім. Словянска коаліція і клюб Лінбахера. Віче в Рогатині. Ще про кс. Стояловского).

Вільно було Коллярови перед 60 роками міркувати про втому Заходу і свіжість сил словянских, про зіпсутє, войовничість та грабівництво Романців і Германців а ідеальну, сумирну і чутливу вдачу Словян; сучасному поетови не слід перемелювати сю стару муку.

Брати наші народовці дуже гнівалися на нас, коли ми говорили і доказували, що тзв. програма Романчука не є властиво ніякою програмою. Тішить нас, що хоч тепер, по трьох роках, вони починають приходити до того самого погляду.

Справа зміни дотеперішноі ординаціі виборчоі живо порушила людність Галичини, сільску й міску, найшла голосний розгомін у галицкій пресі головно через безправну і безтактну заяву в комісіі парляментарній польских послів Стадніцкого і Єнджейовича, замітимо при нагоді, того самого, котрий в ніскім повіті "спонукав" вибраного послом мужика Яхима щоби сей зрікся вибору і уможливив при другім голосованю єго вибір на посла.

Альманах чи газета?  

Дуже добре каже д. О. при кінці своєі замітки, що роботи у нас богато, коби тілько рук та голов, та щирого серця. Та тілько лихо, що у нас звичайно так виходить, як у тоі господині, що тілько проз дурницю пирогів не варила: вода була, лиш сира та муки не було. Руки би у нас найшлися і ними у нас затикають всі діри. Та що, коли до тих рук не стає добрих голов, то є, доброі поради, а нераз навіть доброі волі у тих, що радять. Одні радять здатися у всім на ласку божу, без котроі, мовляв, чоловікови і волос з голови спасти не може.

написаний Ив. Франком, а виголошений С. Яновичем на ювилейнім представленю руско-народного театру в память 50-тих роковин смерти Ивана Котляревского.   [Сцена прибрана цвітами. Серед цвітів красуєся бюст поета. Коли завіса піднеслася, артист С. Янович, вказуючи рукою на бюст — почав:]