​   Маршалл Маклюен твердив, що усі пристрої, вигадані людиною у цивілізаційному розвитку, – це продовження її тіла. Палиця як продовження руки, залізниця як прискорення ніг, динамік як посилення нашого голосу… Інтернет, здається, у цій парадигмі стає необмеженою нервовою системою: потенційно відкритою, зі сплутаними аксонами і дендритами, з запаленими нервовими вузлами й усіма іншими супутніми негараздами шизоїдної свідомості початку ХХІ століття.  

 

  «Якби ви вірили всім цим газетам, звичайно, ви могли б очікувати, що, прокинувшись одного ранку, побачите німецькі танки у Відні або Празі.» Адольф Гітлер на зустрічі з лордом Галіфаксом 19 листопада 1937    

  Актуальна ситуація в Україні, військовий конфлікт на Сході, ескалація насильства, ненависті та відсутності здатності (та й потреби) почути один одного викликають, крім важких емоційних переживань, багато роздумів у пошуках не лише причин того, що відбувається, а й того, у який спосіб ці конфлікти і протистояння можна було би принаймні трансформувати з рівня повномасштабної війни до рівня діалогу.  

  За кілька днів до Нового Року раптово помітив, що календар на моєму мобільному закінчується 31 грудня 2014. Якби був фаталістом та вірив у різні фен-шуї та інші пророцтва племені майя, то мусив би написати з цього приводу якийсь істеричний апокаліптичний текст про кінець світу, в дусі: ми всі помремо. Але оскільки ми й так усі колись помремо й без цього, то вирішив відкласти цю справу до кращих часів.  

  Лекція в рамках дискусійного семінару Української спілки психотерапевтів «Психоаналіз і комп'ютерні технології — інтердисциплінарний підхід»    

У дитинстві мені подобалося, як мій тато вживав слово «не пощастило». Тато сприймав його дуже спокійно, розуміючи, наскільки несподіваною і неконтрольованою може бути кожна ситуація, незалежно від того, скільки вона триває.

​  

Інтерпретація війни в Україні