Віддавна (признаюсь, не без помочі Франка) зрозумів второпність іншомовних слів до означування абстрактних понять – згущень чистої думки – означування без жодної побутової асоціації, яка б псувала своїм втручанням хрустку семантику умоглядної категорії.  

СВОБОДА, ДОВІРА, ПРАВО: принцип сучасного руху до соціальної справедливості    

  Блукання світами привело мене до Ізраїлю у 1993 році. Ще не охолола тоді пам’ять про “війну у затоці” 1991 року, коли на країну впало півдесятка Саддамових ракет. З огляду на серйозність ситуації влада Ізраїлю дозволила багатьом категоріям громадян озброюватись. І, хоч на момент мого прибуття загроза минула, чимало людей розгулювали з кобурами на поясі. Це було і демонстрацією патріотизму, і своєрідною модою.   Чи небезпечна зброя у побутових конфліктах?

Напевно я викажу не лише мої власні думку і емоційний стан, коли торкнусь недавньої події, яка багатьох в Україні здивувала, декого гірко розчарувала, а когось навіть шокувала. Зрештою, не лише в Україні. Але щодо України і, зокрема, Львова, то дана ситуація для багатьох має особливі рефлексії.     Мова про підтримку російською культурною елітою рішення їхнього Президента про вторгнення в Україну.  

Революція гідності. У цих словах вся квінтесенція тої туги за Європою, що підняла Україну, туги за людською гідністю, поняттям інтуїтивно цілком зрозумілим. Проблеми – як, зрештою, з кожним почуттям – зачинаються при спробі проговорити цю інтуїцію. Але спробую.

Мудрість реалістичної філософії природи та софізм сцієнтизму    

Росія Путіна стала тим, що Державний департамент США називає "держава-експортер тероризму" (“state sponsor of terrorism.”)    

Про леґальний сецесійний канал для реалізації сепараційних інтенцій законопослушного громадянина, інформаційну аутизацію і про те, коли зачинати дискусію, чи потрібен Україні Донбас, тобто дискусію про сутність країни України.