​   Таке питання: коли хтось – наприклад, Сергій Жадан – називає підміною понять аж ніяк не підміну понять, то чи можна сказати, що він вдається до підміни понять? Бо дослівно Жадан сказав ось що: «У нас відбувається боротьба не за українську мову, а проти російської. Така невелика підміна понять, а вона змінює фактично все».  

​  

  «Нещасна країна, що не має героїв. – Ні! Нещасна країна, що потребує героїв!» – слова, які Бертольд Брехт вклав в уста персонажам своєї п’єси «Життя Галілея». Цікаво, чи сказали б вони те саме і про супергероїв.   От у нас їх не було. Тобто суто наших, українських супергероїв. Були американські: кольорові, сильні і дотепні бетмени та супермени. Але наших рідних не було.  

  З дитинства дивною видавалася американська традиція ламати на щастя курячу “вилочку” – роздвоєну кістку, яка розташована біля шиї птаха. Забобон каже, що з двох людей, які візьмуться за краї і тягнутимуть цю кістку на себе, бажання здійсниться у того, у кого залишиться більша частина “вилочки”. Проте такі ось “кісточки на щастя” ми ламаємо впродовж всього життя і впродовж усієї історії.  

  “На початку було слово і слово було Богом”. Тому у битві за мову важливо заслухати не тільки історичні/геополітичні аргументи, але й роздивитись мову з боку лінгвістики і містики. Раз ми допускаємо думку, що все-таки свідомість визначає буття, а не навпаки, тоді що буде, якщо це визначальне для нашого буття “слово” звучатиме не українською?  

  Конфлікти літературних поколінь існували завжди. І те, що старше покоління не сприймало молодших, не було великою проблемою. Гірше, коли, як писалося в Біблії, «своя своїх не познаша». Так Іван Франко критикував Стефаника й Кобилянську за їхній модернізм, діставав Наталю Кобринську, щоб не писала містичних та фантазійних оповідань, а верталася обличчям до народу, а пізніше взявся за поезію «молодомузівців».  

​   Не він один, але зокрема й Марек Гласко вважав, що добра література робиться за принципом анекдоту. А анекдот – це історія, яка з фактичного погляду не є правдою. Але й не є брехнею. Вона, за словами Гласка, є «правдивим вимислом». Тобто фактичною вигадкою, крізь яку проступає сутнісна правда. Правда про обставини й закони життя, про наші симпатії й антипатії, любові й ненависті, зради й перемоги.  

  1.  

  Найбільше мене дивують українці, які задля захисту української мови ніколи раніше не вдарили пальцем об палець, не проявили себе гостро і відкрито за доби Кучми чи Януковича, але тепер намагаються волати про якусь міфічну, не існуючу і невідомо чи колись заіснуючу українізацію. Аби не дай Боже не переборщити з нею!   Ще й кіт не валявся, а вже миші пищать.