Коли Тарас Прохасько бідкається про безсніжне сегорічне Різдво, я згадую свою подорож до Вифлеєма. Місяць тому, на початку грудня, на центральній площі цього палестинського містечка вже пишалася височенька ялинка. Рясно обсипана різнокольоровими іграшками, підперезана дощиками й прикрашена гірляндами, вона мала створювати різдвяний настрій всього за кількадесят метрів від Храму Різдва Христового.  

  Як казав дєдушка Лєнін, «из всех искусств для нас важнейшим является кино». А тому мусимо з більшою серйозністю ставитися до творців фільмів.   Звісно, приклад, який я наведу, дрімучий і для Європи був би диким. Там з великими людьми ніхто не церемониться. У французькому фільмі «Anton Tchékhov 1890» голий письменник ганяє за коханкою, у фільмі про Пабло Неруду показано, як він ховається від хунти в компанії проституток.  

Про поняття глибокої культури та практики його втілення, що актуалізується у наші плинні часи, — з думкою про фестивалізацію культури та креативну економіку з Кшиштофом Чижевським розмовляє Олег Гринчук. Розмова є прикладом того, як, базуючись на власному досвіді, можна говорити про культуру мовою невидимих сполучних тканин та мостів, не цураючись ґрунтовного аналізу.    

 

  Питання, стверджує перший із церковних діячів, загалом несуттєве й незлободенне і виникає воно «чітко двічі на рік». Отже, «постійного думання на цю тему немає». Іншими словами – можна й відмахнутися, не зауваживши.  

 

  Марія «породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк 2:7). Цими простими й зрозумілими словами святий Лука вводить нас у суть цієї святої ночі: Марія привела у світ Сина, Марія дала нам Світло. Це проста розповідь, яка занурює нас у подію, що назавжди змінює нашу історію. Все тієї ночі ставало джерелом надії.  

ПРОМОВА НА КІНЕЦЬ РОКУ     Минув ще один рік. І ми вкотре підводимо підсумки. Така природа цього часу – часу переходу. Отож, ми вкотре пробуємо заглянути за куртину, яка прикриває від нас майбутнє. Я довго думав, що посутнього можна сказати про цей рік і про те, що, можливо, нас очікує.  

  Свого часу автору цих рядків пощастило прослухати курс лекцій чеського професора Мірослава Гроха, до сфери наукових зацікавлень якого входять так звані «малі» народи Європи. Своїм епітетом – «малі» ‒ дослідник аж ніяк не намагається образити якийсь народ (підтвердженням цьому є той факт, що Грох у цю групу зараховує й чехів), а просто констатує їхній бездержавний статус під час процесів націєтворення, або ж, за висловом Тімоті Снайдера, «перетворення націй».