Максим МУЛЯР

Політикум і медіа-спільнота передвиборчої Німеччини несподівано отримали нову тему для обговорення. Її надав голова Вільної демократичної партії (ВДП) Крістіан Лінднер (Christian Lindner) своїм висловлюванням про необхідність примирення з Москвою й евентуальним заплющенням очей на анексію Криму.

 

                                                                Крістіан Лінднер

 

Передовсім нагадаємо читачам, що то за ВДП така, й з чим її їдять, адже партія на чотири роки випала з парламентського життя, але зараз у неї з’явився реальний шанс не просто повернутися до Бундестаґу, а й стати однією з урядових партій.

 

ВДП – це рафіновані ліберали, принаймні так вони себе позиціонують у партійному ландшафті Німеччини. «Жовта» партія – так їх часто називають за корпоративну барву. У ХДС/ХСС – чорна, у СДПН – червона, у «зелених» – відповідно зелена барва тощо.

 

Вільні демократи від самого заснування ФРН 1949-го і до 2013 року без перерви засідали в парламенті Німеччини. Заснована 1948-го партія неодноразово входила в правлячу коаліцію то з соціал-демократами (СДПН), то з Християнсько-демократичним союзом (ХДС), і таким чином, хоча і в ролі «молодшого партнера», 41 рік перебувала при владі. Цей рекорд досі не може побити жодна інша партія.

 

Один з найвидатніших активістів партії – міністр спершу внутрішніх справ, а потім закордонних справ Ганс-Дітріх Ґеншер (Hans-Dietrich Genscher). Той самий, котрий зумів, залишаючись членом уряду, пережити канцлерство двох соціал-демократів – Віллі Брандта (Willi Brandt) і Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt), залишитися керівником МЗС за Гельмута Коля (Helmut Kohl) й допомогти йому об’єднати Німеччину. А варто зазначити, що в урядовій коаліція ВДП завжди виборювала для себе крісло глави зовнішньополітичного відомства.

 

Парламентські вибори 2013 року стали для лібералів катастрофічними: за них проголосували лише 4,8 відсотка виборців. Тобто лише 0,2% забракло для проходження до Бундестаґу.

 

Актуально партія налічує 54 тисячі формальних членів. Її електорат – це здебільшого представники вільних спеціальностей – приміром, бізнесмени, лікарі, фармакологи, правники тощо. В основі політичної ідеології ВДП – принцип індивідуальної свободи і захист прав громадян. З самого початку своєї історії вільні демократи вимагають зменшення податків, відмови від регулювання фінансових ринків і загалом зменшення впливу держави на суспільне життя. Окрім того, ВДП – найпроєвропейськіша партія в Німеччині, яка домагається зміцнення і поглиблення зв'язків між країнами Європейської Унії.

 

Тож партія за своїм спрямуванням мала б бути доволі симпатичною для сприйняття в Україні. Тому таким прикрим видався нам пасаж її чинного голови щодо Криму. В інтерв'ю газеті Westdeutsche Allgemeine Zeitung, яке було опубліковане в суботу, 5 серпня, Крістіан Лінднер закликав «тимчасово заплющити очі на конфлікт навколо Криму», щоб досягти поступу за іншими пунктами відносин з Москвою.

 

«Ми повинні виступити з пропозицією, яка б дозволила Путіну скоригувати свою політику без втрати обличчя. Не треба зволікати зі скасуванням санкцій аж до того моменту, коли повністю будуть виконані всі пункти Мінських угод. Треба вітати також і позитивні проміжні кроки. Ми повинні спробувати знову оживити взаємини з Росією. Безпека і благополуччя в Європі залежать, в тому числі, й від відносин з Москвою. Говорити про це вважається табу, але я боюся, що поки що Крим слід розглядати як тимчасове рішення на невизначений термін», – ось дослівна цитата з цього інтерв’ю.

 

Тобто, на переконання Лінднер, конфлікт навколо анексованого Росією півострова слід «відмежувати» від інших проблем з тим, щоб досягти поступу за іншими пунктами. Свої тези він навіть намагався посилити історичними прецедентами. Наприклад, він згадав окупацію Кремлем Литви, Латвії й Естонії перед Другою світовою війною.

 

«Анексії балтійських держав Радянським Союзом ми також ніколи не визнавали. Проте такі державні мужі, як Віллі Брандт і Вальтер Шеєле (Walters Scheel – міністр закордонних справ Німеччини з 1974-го до 1979 рр. – Z) розробили "нову східну політику" (Ostpolitik), яку Гельмут Коль і Ганс-Дітріх Ґеншер продовжували аж до об’єднання Німеччини. Ця зміна через примирення на міцному підмурівку була проявом нового мислення. Ми потребуємо цього також нині, нам потрібно запустити в дію більше діалогу, більше креативності», – ось такий пасаж від лідера німецьких лібералів.

 

Свого часу, за канцлерства Коля, неодноразово доводилося чути критику від німецьких християнських демократів на адресу лібералів – їхніх на той час коаліційних партнерів. Представники ХДС/ХСС нарікали, що ВДП більше дбає за імідж реформатора, аніж за реальні справи. Ліберали інколи пропонують «корисні», на перший погляд, тактичні ходи, не надто замислюючись над тим, до яких стратегічних наслідків це може призвести.

 

От і «казус Лінднера» – дуже яскраве підтвердження цієї тези. ВДП відчули, що вони знову на коні, що ліберальна ідеологія набирає популярності в Німеччині на тлі економічного зростання, тож і розпалилися ідеєю розширення своєї електоральної бази. Вони вирішили попастися на виборчому полі ультралівих і ультраправих симпатиків Кремля. І якось забули, що їхнім конем була теза про чітке дотримання законності, зокрема й міжнародного права, а також прав людини й несприйняття насильства. Забули й про те, що в їхній передвиборчій програмі питання про антиросійські санкції за порушення Кремлем міжнародних норм і конвенцій були сформульовані ще різкіше, ніж у програмі тих же християнських демократів.  

 

Для України, з одного боку, така заява Лінднера є доволі тривожним сигналом, який засвідчує, що не лише з ультраправого чи ультралівого партійно-політичного крила в Німеччині може вилетіти заява про необхідність пробачити Путіну якісь його злочини на міжнародній арені. Таке можуть собі дозволити і респектабельні ліберали, підтримувані багатьма концернами, котрі, як би там не було, зазнають певних збитків від згортання співпраці з Росією.

 

З іншого боку, позитивною для України є реакція з боку німецького політикуму та тамтешніх ЗМІ. Вона чітко засвідчила про консенсус в обох царинах щодо несприйняття Лінднерової тези. «Анексією Криму Росія порушила міжнародне право і поставила під питання міжнаціональний лад у Європі після Другої світової війни. Точка зору і Німеччини, і Європейської Унії в цілому з цього питання абсолютно однозначна і залишається незмінною. Канцлер ФРН Анґела Меркель щоразу докладає зусиль до вирішення конфлікту навколо Криму, при цьому підкреслюючи неможливість погодитися з анексією півострова», – заявила офіційна речниця німецького уряду Ульріке Деммер (Ulrike Demmer).

 

Цікаво, що зі засудженням слів голови ВДП виступив навіть давній москвофіл Ґернот Ерлер (Gernot Erler), котрий нині обіймає посаду уповноваженого уряду Німеччини з питань співробітництва з Росією, Центральною Азією і країнами Східного партнерства. Він рішуче відкинув пропозицію Лінднера щодо обговорення питання про статус анексованого Росією Криму до врегулювання конфлікту в Донбасі. «У Європі існує консенсус щодо того, що спершу слід сконцентруватися на політичному врегулюванні кривавого конфлікту на сході України і щойно на пізнішому етапі цього політичного процесу переходити до обговорення теми Криму», – заявив Ерлер.

 

Єдиним, хто солідаризувався з «кримською пропозицією» Лінднера, була лише лідерка ультралівої Лівої партії Німеччини Сара Ваґенкнехт (Sahra Wagenknecht), відома своїм полум’яним путінофільством. «Для миру й безпеки в Європі необхідно повернутися до традицій політики розрядки напруженості щодо Росії. Якщо ВДП згадала ці зовнішньополітичні традиції, це можна тільки привітати», – заявила вона в дисонанс до всіх інших парламентських партій ФРН. 

 

Ще більшу єдність у несприйнятті слів Лінднера й ще жорсткішу їх критику можна було спостерігати в німецькому медіа-просторі. Фактично жодне більш-менш солідне видання не висловило підтримки головному лібералові.

 

От що пише, приміром близька до соціал-демократів газета Tagesspiegel: «Якщо ВДП ігнорує порушення міжнародного права в Криму, то вона не готова до управління країною».  

 

Політичний оглядач найтиражнішої німецької газети Bild Пауль Ронцгаймер (Paul Ronzheimer) заявляє: «Те, що каже Лінднер, мало б звучати як знущання над усіма українцями, котрі пішли на Майдан у Києві, аби захищати європейські цінності, котрі мусили боронитися від агресії російських військ. (...) Для мене, хто бачив страждання в Україні і хто гаряче переживає за свободу й права людини, відтепер ВДП стала неголосувабельною».

 

Критикували Лінднера навіть традиційно проліберальні видання, як-от тижневик Der Spiegel чи баварська щоденна газета Süddeutsche Zeitung. Так, авторитетний німецький тижневик пише: «Слова Лінднера можна було б розцінити як цілеспрямовану провокацію голови партії, котрий хоче повернути ВДП в Бундестаґ. Але якою ціною? Пропозиціями Путіну з тим, щоб він міг зберегти обличчя? Господарю Кремля, котрий анексував Крим і тим самим грубо порушив міжнародне право? Тому, хто і до цього дня постачає проросійських сепаратистів на сході України зброєю і грошима? Це Кремль повинен подбати про поступ в реалізації Мінських угод і таким чином про можливе пом'якшення санкцій, запроваджених через підтримку Росією сепаратистів на Донбасі. Але таких намірів Кремля щось не помітно. Щобільш, Росію, здається, не дуже турбують санкції, введені через протиправну анексії Криму. Про це свідчить недавня афера з газовими турбінами Siemens: дві з них, незважаючи на заборону, опинилися на півострові. Там будують електростанції, які покликані зменшити енергозалежність від України. На руку Кремлю зіграло те, що представники німецьких ділових кіл благодушно закрили очі на практику ведення справ в Росії».

 

А ось що написала газета Süddeutsche Zeitung: «Це не було жодним порушенням табу, як вважає Лінднер. Він лише додав зайвої плутанини в дискусії навколо санкцій проти Росії. І ця плутанина, за великим рахунком, грає на руку лише одній особі – Володимирові Путіну… Санкції були запроваджені як реакція на конкретний неприйнятний стан справ, і вони будуть скасовані лише після того, як цей стан завершиться».

 

Урешті-решт сам Ліднер почав усвідомлювати, що бовкнув дурницю, тож спробував якось виправити ситуацію. У поширеному через Facebook відеозверненні він трохи скоригував свою позицію, заявивши: «Ми не визнаємо анексії Криму, як і інших схожих імперських жестів з Кремля, які суперечать нормам міжнародного права. Тому в передвиборчій програмі лібералів закріплена необхідність посилення санкцій на випадок загострення українського конфлікту. Однак в разі поступу Євроунія повинна поступово скасовувати санкції. Кримське питання на даний час вирішити неможливо. У зв'язку з цим необхідно постійно заявляти про цю проблему, не акцептувати анексію півострова, проте не можна ставити вирішення будь-якого іншого питання в залежність від врегулювання кримської проблеми. Інакше не буде жодного просування у відносинах з Росією. Для досягнення поступу необхідна гнучкість».

 

От такий хитрий пасаж лідера ВДП з націлом на розширення свого електорального поля. Тим більше, що соціологи нині прогнозують як мінімум входження партії до Бундестаґу, а як максимум – здобуття нею достатньої кількості мандатів, аби хватило на урядову коаліцію з ХДС/ХСС під проводом Анґели Меркель. Залишається сподіватися, що сама пані бундесканцлерка залишатиметься твердою й послідовною в питанні антиросійських санкцій і хитрі хитання коаліційного партнера не зіб’ють її з правильного шляху.

09.08.2017