Шарлоттсвілль у американському штаті Вірджінія зненацька став всесвітньо знаменитим. Невелике, консервативне, мирне містечко перетворилося на символ расового протистояння з одного боку, а з іншого – на свідчення того, що історія 150-літньої давнини може розколоти навіть таке просунуте громадянське суспільство, як у США.
У Шарлоттсвіллі досі вирують пристрасті, провокуючи ворогуючі табори на сутички, які інколи завершуються людськими жертвами. Війна пам’ятей і пам’ятників. Хто б міг собі подумати, що громадянська війна 1862-1865 років між Північчю і Півднем у Сполучених Штатах може дати свій рецидив у ХХІ столітті.
Тож причиною заворушень у Шарлоттсвіллі стали два пам’ятники, які мирно собі стояли в центрі міста і нікого не турбували майже 90 років. Два пам’ятники, які прославляють героїв-конфедератів: легендарного командувача армії Півдня генерала Роберта Лі й одного з найталановитіших «південних» полководців Томаса Джексона (відомого на прізвисько Stonewall, «Кам'яна Стіна»). В роки громадянської війни вони відзначилися численними перемогами над янкі й військовою доблестю, а після неї стали справжніми іконами вцілілих прихильників «південної ідеї».
І от 28 травня 2012 року, в День Пам'яті, коли американці вшановують своїх співгромадян, котрі загинули під час воєн, у Шарлоттсвіллі стався такий інцидент. У місті з лекцією виступав історик Едвард Аєрс. Він розповів, як країна зберігає пам'ять про громадянську війну через півтора століття після її початку. Коли лекція завершилася, слово взяла членкиня міської ради від Демократичної партії Крістін Шакос (Kristin Szakos). Вона запитала, чи не вважає професор, що постаті двох згаданих генералів надто вже суперечливі. «Чи не час вже обговорити питання про доцільність знесення пам'ятників?» – запитала пані Шакос. Більшість присутніх обурилася таким запитанням, на членкиню міськради посипалися образливі слова, навіть погрози. Її, зокрема, обізвали yankee і традиційно закликали: go home! – попри те, що вона вже понад 20 років мешкає в місті, де заслужила авторитет і довіру багатьох мешканців, котрі, власне, обрали її до міської ради.
Здавалося б, на цьому інцидент і було вичерпано. Адепти знесення пам’ятників залишилися при своїй думці, консерватори – при своїй, пам’ятники – на своєму місці. Зрештою, ніхто в Сполучених Штатах ні на державному, ні на локальному рівні не демонізував перших осіб конфедератів, витримуючи тезу, що, попри переконливу перемогу Півночі, відбулося примирення двох Америк, тож треба дати мертвим спокій. Тому мирне співіснування в одній державі пам’ятників героям ворогуючих сторін всі сприймали як щось цілком природне.
Утім, Крістін Шакос не мала наміру вгамовуватися. Вона лише очікувала слушного моменту. Й він надійшов разом зі загостренням расового протистояння після низки вбивств чорношкірих американськими копами. Окрім того, у червні 2015 року білий нацист Ділан Руф розстріляв чорношкірих парафіян церкви в місті Чарльстоні, що в Південній Кароліні. По цілій країні забурлили расові пристрасті.
Крістін Шакос знайшла собі соратника у своїй боротьбі з пам’ятниками – першого чорношкірого віце-мера Шарлоттсвілля Веса Беламі (Wes Bellamy). Спільно вони вирішили домогтися знесення монументів легендарним генералам.
Завдяки їхнім зусиллям у травні минулого року при муніципалітеті було створено спеціальну комісію, яка мала дати свої рекомендації щодо долі пам’ятників. Урешті-решт комісія видала вердикт: перенести пам'ятники або злегка їх підкоригувати, «домігшись включення точної історичної інформації». Остаточне рішення залишалося за міською радою. І вона у лютому 2017 року вирішила… знести монументи.
Складно зрозуміти, чим мотивувалися райці Шарлоттсвілля, ухвалюючи такий контроверсійний вердикт. Адже було наперед зрозумілим, що таке рішення суперечить волі більшості містян і що воно спровокує суспільне протистояння в місті. Рішення, звичайно ж, негайно оскаржили громадські організації, зокрема «Сини ветеранів-конфедератів Вірджінії». І тепер долю пам'ятників має вирішити суд.
Але поки тривала судова тяганина, міська влада пішла далі. Райці ухвалили рішення перейменувати парк імені Роберта Лі на «Парк емансипації» (Emancipation Park), а парк імені Джексона – на «Парк правосуддя». Хоча більшість шарлоттсвілльців виступила проти такого перейменування.
Загалом для мешканців міста характерні доволі специфічні партійно-політичні преференції. З одного боку, 80 відсотків містян на минулих президентських виборах підтримали кандидатку від демократів Гілларі Клінтон. З іншого – шарлотсвілльці, як і всі мешканці невеликих міст Півдня, дотримуються консервативних традицій і шанують своїх давніх героїв. У будь-якому випадку, рішення міськради було вкрай недалекоглядним й не могло не спровокувати конфлікту.
Ескалація напруженості у Шарлоттсвіллі розпочалася в суботу, 12 серпня. Кілька тисяч активістів зібралися в тому ж «Парку емансипації» на акції протесту проти планів демонтажу пам’ятника генералові Робертові Лі. Найактивнішими у акції були представники ультраправих рухів, включно з неонацистами, «Альтернативними правими» та активістами расистської організації «Ку-клукс-клан». Вперше за десятки років білі націоналісти зібралися разом в такій кількості. Тож годі дивуватися, що від захисту пам’ятників заяви на акції поступово трансформувалися у заклики захистити білу расу. «Ми повинні захистити саме існування нашого народу і майбутнє для білих дітей», – закликав один з лідерів «Альтернативних правих» Метью Гаймбах (Matthew Heimbach). Окрім расистських, лунали антиімміґрантські й, зрештою, антисемітські гасла.
Марш ультраправих, своєю чергою, спровокував контракції з боку антифашистів і представників різноманітних лівих угруповань. Урешті-решт справа дійшла до доволі жорстких сутичок між двома таборами з використанням бейсбольних бит, каміння, пляшок тощо. Одна людина загинула і понад два десятки отримали поранення, коли в натовп демонстрантів-антифашистів на своєму автомобілі врізався прихильник однієї з неонацистських організацій. Водій згодом був заарештований, йому висунуто звинувачення у вбивстві.
Влада оголосила у місті надзвичайний стан і скерувала туди загони поліції спеціального призначення для відновлення спокою.
Незґрабні заяви й твітти американського президента Дональда Трампа, замість того, щоб вгамувати пристрасті, лише підливали олії у вогонь. Та й загалом багато оглядачів вважають, що саме прихід Трампа до влади надав нового імпульсу ультраправим рухам у США. Наприклад, у комунікаті правозахисної організація Southern Poverty Law Center з приводу шарлотсвілльських подій читаємо: «Перемога Трампа наелектризувала ультраправих, які вбачають у ньому поборника ідеї того, що Америка є принципово країною білої людини».
І все ж серед досить недолугих заяв Дональда Трампа була й одна раціональна. Мовиться про його заклик утриматися від знесення пам'ятників. «Нині знесуть Стоунуолла Джексона, а завтра це буде пам'ятник Джорджові Вашінґтону чи Томасові Джефферсону? Треба запитати – де це все закінчується», – підкреслив Трамп під час прес-конференції. Президент зазначив, що пам'ятники Вашингтонові й Джефферсонові теж можна зносити, користуючись тими ж підставами, що і у випадку з пам'ятниками героям Півдня. Адже обидва батьки-засновники Сполучених Штатів були великими рабовласниками.
До речі, зовсім поруч зі Шарлоттсвіллем розташовані родинні фільварки трьох глав Білого дому: вже згаданого Томаса Джефферсона – третього президента США, четвертого – Джеймса Медісона і п’ятого – Джеймса Монро. Біля домівок усіх трьох розташовані плантації, де свого часу гнули спину чорношкірі раби. Тим не менше, всі троє залишаються героями, котрі рішуче боролися за незалежність Сполучених Штатів.
Зрозуміло, що викладені проблеми – суто американські. Утім чи не інструменталізували їх якісь спритники ззовні? А хто, як не завсідники Кремля, останнім часом активно використовують ультраправі й ультраліві сили для просування власних геополітичних інтересів.
То чи можна намацати й у Шарлотсвіллі сумнозвісну «руку Кремлдя»? Безумовно, і американські журналісти вже навели чимало фактів, котрі це засвідчують. Факти – річ, як відомо, вперта, і вони стверджують, що серед американських ультраправих, неофашистів і расистів дуже багато прихильників Путіна, «руського міра», політики Москви. Оскільки вважають, що Путін побудував у Росії консервативно-християнський бастіон проти мусульман, міґрантів і небілих.
Чого, зокрема, вартує особа одного найвідоміших публічних лідерів ультраправих «ку-клукс-кланівця» Девіда Д’юка. Мало того, що він не одноразово проявляв себе відвертим антисемітом, то останні його заяви рясніють українофобством, особливо ті, що стосуються українсько-російської війни. Водночас Д’юк є ярим шанувальником ідеолога російського фашизму Олексадра Дугіна. У мережі легко знайти знимки, де два фашисти – російський і американський – зафіксовані під час зустрічі.
Ще один організатор неонацистського маршу в Шарлоттсвілль – Річард Спенсер. Він теж є великим шанувальником Путіна. Неодноразово він з’являвся на телеканалі Russia Today як «політичний експерт» і мовив завжди в корисному для Москви річищі. Відомо, що раніше він був одружений з росіянкою Ніні Купріянової, котра перекладала «безсмертні» твори Дугіна англійською, щоб з ними могли познайомитися представники західного світу.
Тому й не дивно, що на зборах ультраправих Unite the Right у Шарлотсвіллі досить виразно лунало гасло «Росія - наш друг!». Хоча не здивуємося ми, якщо й представники американських ультралівих, котрі ініціювали знесення пам’ятників конфедератам і без котрих жодного протистояння з ультраправими не вийшло б, теж перебувають під чітким кремлівським контролем. Саме така ситуація у багатьох країнах Західної та Східної Європи. То чому б Кремль мав би відмовлятися від успішної тактики й на американському континенті?
16.08.2017