Максим МУЛЯР

Варшава чимраз жорсткіше ставить питання про репарації від Німеччини за ІІ Світову війну. Берлін, звісно, відповідає відмовою й не бажає навіть обговорювати це питання. Чи здатна проблема спровокувати чергову тріщину в європейській єдності?

 

 

«Так насправді можна було б сказати, що Польща домагається справедливості. Польща говорить про те, що повинно бути виконано. Ми є жертвами Другої світової війни. Ми є жертвами, котрим збитки ще жодним чином не були відшкодовані, а лише навпаки», – заявила не якась активістка марґінальної праворадикальної організації, а керівниця польського уряду Беата Шидло під час прес-конференції у Варшаві наприкінці серпня.

 

Польські політики вже неодноразово за минулі півтора десятиліття піднімали на свій прапор гасло про репарації. Причому це робили саме представники правиці, щойно вчергове приходили до влади.

 

Пригадаймо 2004 рік. Тоді спеціальну комісію скликав Лех Качинський, котрий на той момент обіймав посаду президента Варшави. Комісія підрахувала, що лише в польській столиці збитки, завдані німецькими окупантами в часи Другої світової війни, перевищують 45 мільярдів доларів.

 

Бундесканцлером Німеччини на той час був ще Ґергард Шрьодер. У листопаді 2004 року він зустрівся з тодішнім прем’єр-міністром Польщі, представником лівиці Мареком Белькою (Marek Belka) й запитав про те, чи польський уряд поважно ставить питання про репарації. Белька дав негативну відповідь. Після зустрічі обидва політики офіційно оголосили, що не існує жодних правних підстав для поляків вимагати відшкодувань від Німеччини.

 

2005 року Качинський вже став президентом Польщі, тож слід було сподіватися, що питання про репарації вже тоді обговорюватимуть на найвищому державному рівні. Проте Берлін вдало зіграв на випередження, піднявши тему компенсацій для німецьких вигнанців з Сілезії. Йдеться про приблизно дев’ять мільйонів осіб, котрі по закінченні Другої світової війни потрапили під цькування нової польської влади та місцевого польського населення. Їм довелося полишити свої домівки й поспіхом утікати на захід, передовсім до Баварії.

 

Причому німецький уряд вчинив досить мудро: формально офіційний Берлін питання компенсацій для вигнанців не піднімав, у справу не втручався, давши її на відкуп активістам громадських організацій. Зате «Спілка вигнанців» (Bund der Vertriebenen) під керівництвом доволі активної пані Еріки Штайнбах (Erika Steinbach) тоді нівроку попила крові польському керівництву. Тож Лех Качинський врешті-решт здецидувався подалі від гріха утриматися на деякий час від підняття теми репарацій.

 

А згодом партія Качинських «Право і справедливість» втратила владу, у Польщі запанували ліберали з «Громадянської платформи» на чолі з Дональдом Туском. Напругу між Варшавою й Берліном було знято, про компенсації ні з одного, ні з другого боку вже ніхто не говорив.

 

Та от два роки тому партія «Право і справедливість» повернулася до влади, причому до повної влади – зі своїм урядом, більшістю в парламенті та своїм президентом. Тож тема компенсацій від Німеччини знову стала актуальною.

 

Лідер «ПіС» Ярослав Качинський, котрого, попри відносно скромну посаду голови фракції у Сеймі, вважають «особою №1» у польській політиці, ще на початку минулого року заявив в одному зі своїх інтерв’ю, що «справа відшкодувань ще аж ніяк не стала закритою». Берлін занепокоївся такою постановкою питання нової польської влади. Тодішній міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр оперативно дав відповідь Качинському: «Польща не має підстав вимагати якихось компенсацій за часи Другої світової війни. Польська влада ще 1953 року офіційно відмовилася від будь-яких вимог до Німеччини».

 

Згодом після Качинського про право Польщі на німецькі репарації за збитки, завдані під час Другої світової, заявляв міністр оборони країни Антоній Мацєревич (Antoni Macierewicz). Коли ж главі польського військового відомства пхали під носа постанову Ради міністрів Польської Народної Республіки від 12 серпня 1953 року про те, що Варшава визнала всі свої повоєнні претензії до Німеччини – як Східної, так і Західної – задоволеними, той відповідав: «Це неправда, що польська держава відмовилося від належних їй німецьких військових репарацій. Це радянська колонія, іменована Польською Народною Республікою, відмовилася від частини репарацій». Мацєревич наполягав на тому, що Польща має право знову порушити питання про репарації в зв'язку з тим, що попередня відмова Варшави, зафіксована у постанові, «не носила характеру документа юридичного призначення».

 

Німеччина спершу відмовчувалася на офіційному рівні, та коли справа з польськими домаганнями набрала загрозливих обертів, мусила зробити кроки у відповідь. Німецькі депутати дали доручення аналітичній службі Бундестаґу оперативно скликали експертну групу, ретельно вивчити питання й зробити відповідні висновки щодо питання репарацій. Досить швидко, вже на перше вересня, звіт було підготовано. Зацитуємо основну його тезу:

 

«Після укладення Договору "2+4" (договір між Німецькою Демократичною Республікою та Федеративною Республікою Німеччина, а також Францією, СРСР, Великою Британією і США, підписаний в Москві 12 вересня 1990 року, – Z) Польща втратила можливість вимагати репарації від Німеччини за збитки, завдані їй в період Другої світової війни. Окрім того, закінчився термін давності для висування таких вимог».

 

Отже, як сказано в документі, всі домагання втратили силу найпізніше в момент укладення 1990 року згаданого договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини, оскільки «Польща шляхом мовчазної відмови в ході підготовки цього договору не висунула вимог про репарації». Тоді було досягнуто згоди, що цей договір «блокує будь-які вимоги репарацій, які могли б ще існувати на даний момент». Автори експертного висновку також нагадують позицію уряду ФРН від 1999 року з цього питання, в якій Берлін вказує на «реквізицію за репараціями», «втрату територій та майна», «те, що після закінчення війни минуло понад 50 років». Ця позиція, вважають автори доповіді, «повинна відповідати чинному міжнародному праву щодо відсутності державних претензій на репарації у відносинах між Польщею та Німеччиною».

 

Йохен Фровайн (Jochen Frowein) – німецький професор міжнародного права з Інституту імені Макса Планка, що в Гайдельберзі – заочно дискутуючи з Мацєревичем, вказує на недолугість арґументів останнього. «Після ухвал Договору "2+4" мало б стати очевидним, що не залишилося більше жодних леґітимних підстав для вимагання репарацій щодо Німеччини. Антоній Мацєревич стверджує, що рішення про відмову від репарацій ухвалила комуністична влада ПНР, а Польща не була незалежною країною і це, за його словами, мало б стати підставою для нечинності відмови. Але те, що в Польщі змінилася конституційна ситуація і Польща перестала бути комуністичною державою, жодним чином не впливає на чинність тодішньої (1953 року, – Z) децизії. Адже всі інші угоди, укладені в ті роки Варшавою, залишаються в силі», – пояснив професор Фровайн.

 

Депутат Бундестаґу від партії ХДС Карл-Ґерґ Вельман, коментуючи домагання польських політиків, зазначив, своєю чергою, що Польща й так отримує чималі фінансові вливання від Німеччини. «Варшава залишається найбільшим бенефіціаром унійної допомоги. Щороку Польща отримує 14 мільярдів євро, з яких близько чотирьох мільярдів переказують німці. І так триває вже багато років. Ці кошти радикально покращили економічну, інфраструктурну й безпекову ситуацію в Польщі. Чи бажає Варшава змінити такий стан справ? Навряд чи Польща знайде розуміння у Європі, якщо почне ставити під сумнів усі ці переваги на догоду якимось сумнівним домаганням», – застеріг пан Вельман.

 

Експерти з впевненістю стверджують, що польська вимога репарацій не має жодних перспектив. Не виключено, що Варшава, висуваючи їх, і не мала якихось ілюзій. Радше це був політичний хід: зайвий раз нагадати німцям про їхню провину, аби здобути ще один козир у суперечці. А нагадаємо, що останнім часом Берлін став серйозним критиком польської влади в багатьох питаннях: прийняття біженців, судової реформи, реформи ЗМІ тощо. Тож можна припустити, що Варшава таким чином намагається притупити списа німецької критики.

 

А щоб не випускати «репараційну енергію» в повітря, польські політики зможуть перемкнути її на Росію. Тож депутати польського Сейму від «Право і справедливість» зараз активно готують законопроект, який передбачає стягнення військових репарацій з Росії. Один з ініціаторів ідеї Станіслав Пента (Stanisław Pięta) виступив з ідеєю стягнення з Москви «трильйонів злотих за злочини СРСР». Ще одна ініціаторка законопроекту Малґожата Ґосєвська (Małgorzata Gosiewska) стверджує, що «росіяни розікрали промисловість, твори мистецтва». У зв'язку з цим, на думку Ґосєвської, Росія зобов’язана виплатити Польщі військові репарації.

07.09.2017