Газотурбінний скандал із концерном Siemens, з одного боку, не може не засмучувати, адже вкотре засвічує недієвість антиросійських санкцій. З іншого боку, гамір довкола зіменівських турбін у Криму змусить і німецький уряд, і уряди інших країн-членів ЄУ ретельніше пильнувати за тим, чи місцеві бізнесмени дотримуються санкційних приписів.
Путін і Кезер
Загалом історія з тим, як Siemens втелепався в російське лайно, є надзвичайно показовою. Хоча те, що з баварським індустріальним велетнем трапиться щось подібне, можна було легко спрогнозувати ще кілька років тому, аналізуючи поведінку його керівництва.
Розвиток скандалу, до якого причетний славний концерн Siemens і велика за територією й геополітичними амбіціями держава Росія, варто відслідковувати від 18 березня 2014 року. Тобто від моменту, коли в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу президент Росії Володимир Путін та сомопроголошені ватажки самопроголошеної «Республіки Крим» підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії». Історію ж всієї попередньої співпраці між двома головними фігурантами статті (а фахівці стверджують, що вона тривала понад півтора століття ще з часу поставок 1851 року Російській імперії телеграфних апаратів для лінії Москва-Санкт-Петербург) відріжемо бритвою Оккама для простоти розуміння суті проблеми.
Отже, 26 березня генеральний директор Siemens Джо Кезер у світлі юпітерів і в фокусі телеоб’єктивів зустрічається з шефом Кремля Володимиром Путіним у Москві. Візаві тиснуть один одному руки, обнімаються й присягають бути вірними друзями на довгі роки. Кезер заявляє, що розраховує на успішну співпрацю з Росією. «Короткострокова турбулентність і нестабільність у відносинах Москви і Берліна не позначаться на довгострокових планах концерну. Siemens продовжить локалізацію своїх виробництв в Росії, а також роботу з російськими компаніями», – запевняє німецький гість.
Ще раз нагадаємо, що це відбувається через якийсь тиждень після того, як Москва, ламаючи всі міжнародні договори, конвенції міжнародного права, а також мораль і джентльменські домовленості, анексувала окупований нею український півострів. Але це ж, на переконання шефа німецького індустріального велетня, несуттєві дрібниці, як і наступна інвазія на Донбасі. Таку відверту демонстрацію Кезером прихильності до нахабного порушника правил глобальної гри можна сприймати, зокрема, як демарш, як натяк, що у разі необхідності сильні світу цього можуть обійти певні правила заради вищої мети.
І вже через рік з’явилася перша інформація з підозрою, що Siemens таки порушує правила. Мова йде про нехтування санкцій, які Європейська Унія запровадила проти Росії та Криму в серпні 2014 року. Першою про це повідомила інформаційна аґенція Reuters, журналісти якої намагалися розібратися з дивним тендером на поставку турбін, генераторів та допоміжного обладнання для спорудження теплової електростанції на російському півострові Тамань. Адже тендер на обладнання вже було оголошено в серпні 2015 року, а з тендером на будівництво самого об’єкта творилися якісь незрозумілі речі. Спершу його оголошували восени 2015 року, потім відклали на 2016-й, потім на квітень 2017-го, потім на липень, а тепер говорять про цьогорічну осінь. Але все вказує на те, що жодного тендеру, а відповідно – будівництва, не передбачено взагалі.
І от німецький концерн Siemens, котрий завжди дуже ретельно вивчав усі передумови майбутніх контрактів, легко погоджується поставити для фантомної таманської ТЕС чотири газові турбіни Siemens SGT5-2000E по 235 МВт кожна. Ціна оборудки – 4,2 млрд рублів (близько 62 млн доларів) У відповідь на запит аґенції Reuters, котра зразу ж запідозрила, що турбіни можуть потрапити до анексованого Криму, німецька компанія відповіла: «У Siemens немає підстав сумніватися, що газові турбіни в рамках контракту будуть призначені для іншого регіону, а не для електростанції в Тамані».
Зрозуміло, у концерну свої мотиви – багатомільйонний контракт. Але що ж на те контролюючі органи Німеччини й ЄУ? Вони теж особливо не переймаються сумнівною оборудкою.
Але от минає два роки, і стає очевидним, що газові турбіни, принаймні дві з чотирьох, вироблених концерном Siemens для неіснуючої ТЕС в Тамані, таки потрапили до окупованого Криму, попри те, що ЄУ заборонила постачати туди енергетичне обладнання. Та ж сама аґенція Reuters публікує навіть знимки інсталяції турбін в Криму. Яка несподіванка, хто ж міг собі подумати.
Представники концерну спершу грають вар’ята, мовляв, я – не я і хата не моя. Намагаються довести, що це, очевидно, якісь інші, не зіменівські турбіни. Утім, керівництво Siemens починає усвідомлювати, що так просто відкараскатися не вдасться. І от на сайті концерну з’являється прес-реліз, де, зокрема, стверджують: «У нас немає достовірних даних про фактичні поставки наших турбін до Криму. Однак ми серйозно поставилися до цих чуток і створили спеціальну групу для розслідування цього питання, яка ретельно працює, щоб з’ясувати факти».
Урешті-решт в Siemens таки змушені визнати, що турбіни все ж їхнього виробництва. Чи, точніше, спільного з росіянами. Адже виготовляли їх у Ленінградській області на виробничих потужностях ТОВ «Сименс технологии газовых турбин» (СТГТ), у якому Siemens’у належить 65%, а отже, й це підприємство повинне виконувати приписи щодо санкцій ЄУ проти Росії та Криму. Інсталяцію і наступне обслуговування турбін мало б здійснювати ЗАТ «Интеравтоматика», 45,7 відсотка акцій якої, за даними з відкритих джерел, належать німецькому концерну. Турбіни нібито для Тамані в німців замовила російська компанія «Технопромэкспорт» – дочірня компанія державного концерну «Ростех», жорстко контрольованого Путіним.
Коли факт поставок зіменівських турбін було доведено, керівництво німецького концерну почало вдавати зі себе обдуреного і обуреного. 11 липня Siemens подав до Арбітражного суду Москви позов на компанію «Технопромэкспорт» і на свою ж дочірню компанію СТГТ. Німці звинувачують своїх російських партнерів у порушенні договору, в якому спеціально було прописано, що замовлені у німецького концерну чотири турбіни призначені винятково для запланованої електростанції в Тамані, тобто їх мали бути встановлені на чорноморському узбережжі Росії і в жодному випадку не потрапити до Криму.
Не складно спрогнозувати, чим може завершитися цей процес. Суд, скоріш за все, визнає «Технопромэкспорт» винним. Можливо, винуватцю навіть присудять штаф… який ніколи не буде сплачено, оскільки компанію ще раніше було штучно доведено до банкрутства. Ось така хитра кремлівська багатоходівочка. А Siemens таким чином нібито відмиє своє чесне ім’я, довівши, що його здурили нечисті на руку партнери.
Аби бути в цьому аспекті переконливішими, речники німецького концерну вже встигли заявити про нібито вихід з російського бізнесу. Хоча згодом усі ці заяви були якщо й не дезавуйовані, то принаймні серйозно пом’якшені.
Те, що чотири зіменівські турбіни залишаться в Криму й усупереч санкціям розпочнуть 2018 року свою роботу, щоб виконати обіцянку Путіна компенсувати дефіцит електрики, від якого страждає півострів, навряд чи підлягає сумніву. Принаймні російське керівництво не має ні найменшого наміру виконувати вимогу, артикульовану керівництвом німецького концерну, – повернути їх до Тамані. Зрештою, сам Siemens навряд чи сильно наполягатиме на своїй вимозі.
І тут вже слід сподіватися на контролюючі органи Європейської Унії та Німеччини. Чи повірять вони керівництву Siemens, його голосінню: «Я таке затуркане, таке затуркане», – чи таки ретельно розберуться в ситуації і влуплять концерну багатомільярдний штраф за порушення санкцій? Адже від цього залежить, чи слід очікувати «таманських рецидивів» у майбутньому, чи продовжуватимуть європейські концерни шукати хитрих шляхів для обходження санкцій. Тож позитив цього скандалу зі Siemens’ом полягає саме в тому, що тепер на такі випадки буде звернено пильнішу увагу компетентних органів і питання вони вирішуватимуть принциповіше й жорсткіше.
19.07.2017