Чотири роки тому група митців у хаті Параски в Криворівні на Прикарпатті знайшла під ліжком коробку з негативами. Це й стало підставою розширити спектр огляду її творчості. “Наївна” художниця і літераторка, знана у вузьких колах шанувальників Гуцульщини, виявилася дуже якісною фотографинею.

  Карп’юк В. Глінтвейн дорогою на Говерлу: поезія. – Брустурів: Дискурсус, 2017.  

Лісові хлопці. Проза про УПА ⁄ упоряд. Антось Тонюк. ‒ Брустури: Дискурсус, 2016. ‒ 336  

  У театрі мене найбільше дратує драма. Той факт, що вона конче мусить бути. Що всі мусять працювати на глядача.   Хоча це найлегше й найочевидніше. Наприклад, можна просто налити крові. Або сліз. І вже все є. Драма для глядача, який буде схвильований і задоволений.   Але просто кров і сльози – це плоско. Тобто не ново. Не свіжо. Варто б щоразу вигадувати щось ориґінальне. Але позаяк кількість сюжетів обмежена, то нічого нового не вийде.  

В івано-франківському видавництві «Лілея-НВ» вийшла монографія професора Івана Монолатія «Вічний Жид з Коломиї. "Українець" Мойсеєвого визнання Яків Саулович Оренштайн». Дослідження присвячене маловідомій постаті українського книговидавця, який спричинився до розвитку української культури в першій третині ХХ ст. Про Оренштайна та монографію ми й говорили з Іваном Монолатієм.    

  Мене дратує формулювання «мова ненависті». Бо виглядає, що ним спекулюють. Хоч напевно не всі. В своїй ідеї й у первісному значенні все файно. Ненавидіти погано, бо треба любити. Але інколи складається враження, що дехто із тих, хто критикує тих, хто ненавидить своїх ворогів, так само ненавидить тих, хто ненавидить, тому й виступає нібито проти ненависті.  

Цього року одному з найкультовіших українських видавництв, створених в незалежній Україні, –  «Лілеї-НВ» – виповнилося 20 років. Напевно, літературне явище «Станіславський феномен» великою мірою завдячує «Лілеї» своїм опубліченням. Адже саме директор видавництва Василь Іваночко вирішив робити книжки якнайкраще і видавати відповідних авторів. Тому й почав з «Перверзії» Юрія Андруховича. Там-таки, вийшовши із самвидаву, виходив журнал «Четвер».

Володимир Єшкілєв – український письменник з Івано-Франківська, автор численних романів та публіцистичних текстів. Належить до покоління митців «станіславського феномену», а також є автором цього терміну.     З Володимиром ми зустрілися одного гарного ранку, тому й логічно, що саме з цього почалася наша розмова.  

  Пригадую притчу про пустельника, який тридцять дев'ять днів нічого не їв і не пив, а в останній день своєї схими з'їв хлібину. Тоді його запитали, чи справді він так знеміг, що мусив їсти? Пустельник відповів, що не мусив, але не хотів уподібнюватися Ісусу Христу й рівнятися з ним подвигами.  

«Порнографія» Вітольда Ґомбровича – друга книжка проекту «Вавилонська бібліотека». Вона щойно вийшла у «Видавництві Старого Лева» на платформі Фундації Короля Юрія за підтримки Польського Інституту в Києві та Інституту Книжки. Насправді, це набагато важливіша подія, ніж може здаватися. Це не лише вихід книжки, а введення в українську мову і книжковий ринок знакового тексту, який необхідно мати в своїй мові. Завдяки «Вавилонській бібліотеці» ми вже скоро отримаємо ще низку творів світової інтелектуальної елітарної літератури в українських перекладах.