Настала майже туга, як добре цим пройнявся. А було так, що просто мав трохи чекати. Щоб чекати не марно, взяв із собою термочашку з кавою і книжку Миколи Яновського «Гірське серце». То, по суті, його повне зібрання. Дві повісті читав раніше, а тепер взявся за оповідання. Думав, що чекання буде недовгим, тому встигну одне чи два прочитати. Але чекання вийшло тривалим і читання теж.  

  Коли я був ще дуже малий, то в нас у селі була лиш одна дуже стара жінка, що вміла робити сирні коники. Ну може хтось десь колись робив для себе, але не так багато і не так добре. А про цю бабцю навіть книжки писали і фільми знімали.   Минув якийсь десяток років і майстриня померла. Але тут раптово виявилося, що вона таки встигла багатьох навчити. І багато молодих дівчат, менших за мене, знову гарно і багато роблять сирні коники.  

  Людське життя – найбільша цінність.   Я люблю своє життя і людей, котрі в ньому є. Але було так, що свята мала Тереза, ще перебуваючи в дошкільному віці, прибігала до своєї матері, обіймала й бажала їй смерті. Дівчинка знала про рай і знала, що мама там буде. Тому бажала найкращого, чого тільки могла побажати.  

  Коли народжувалася франківська Стометрівка, повсюдно був туман. Робочі вправно і жваво викладали бруківку. Всім хотілося зробити якнайшвидше, щоб згодом і самим прогулюватися, але, найбільше – бачити, як гулятимуть інші люди і як їм буде приємно. Робочі добре знали, що робити добрі справи – приємно. А бачити, що іншим справді від того приємно – найбільша насолода. Тому стометрівка народжувалася організовано і переконливо.  

 

  Ніч і чай. Це мало-кому важливо, бо в кожного своя ніч, не кажучи про чай. А ромашки так розквітли. Серед осені. Дядько, який торгував квітами, звісно трохи підігравав, але було видно, що таки здивований – поїхав на дачу, а там ромашки. В кінці вересня. Я спочатку хотів узяти букет різних кольорових, але ромашки – те, що треба. Оксана зраділа.  

 

  Щоразу інший смак у яблука. Навіть якщо воно щоразу того ж сорту. Залежить від усього. Від того, хто їсть. Від того, коли їдять. Від того чи є відчуття голоду.   Бо яблуко може бути зів’ялим за зимове лежання в пивниці і не так смакувати, як у вересні – соковито і хрумко. А може нарешті смакувати, бо вже не таке тверде і слабі зуби здатні кусати – якщо зуби слабі.  

  Шматочок твердого сиру і кава. Шоста ранку. Раніше за сонце. Хоча, кілька днів тому, коли я їхав у поїзді і прокинувся щойно по четвертій, то вже можна було читати. Прочитав десять сторінок і знову заснув. Хоч день вже був. І теж раніше за сонце.   Зараз воно сходить. Мені на п’ятому поверсі вже видно перші промені, а нижні поверхи ще не скоро побачать. Не раніше, ніж хвилин за п'ятнадцять. Але вже день. Гучно птахи. Радість. Бо світло.  

  Є собі інтернет і є собі гуцульська Верховина. Я зараз в Києві і ніби від того далеко. Себто, від Верховини. Інтернет – під руками. Але є у Верховині газети і сайти, які викладають місцеві новини. В тому числі і у фейсбук. Так що час від часу натрапляю на різні повідомлення. Наприклад, з нагоди чогось відбувся гарний концерт, або на околиці певного села пограбували магазин…