З музикою все веселіше, а читати вірші — тим паче. Якщо читець не надто добрий, то фон порятує. Звісно, все буде прекрасно, коли декламує Юрій Андрухович, а музикують Вера Каппелер і Петер-Конрадин Цумтор. Андрухович не просто читає, а й часом співає; музики не лише створюють фон — вони переплавляють текст і музику у цілісну штуку.    

  Тарас Мельничук виявив себе принаймні в двох родах літератури – ліриці і епосі. Що за маячня? – обуряться ті нечисленні, що знають творчість Мельничука, з тих нечисленних, що читають взагалі. Себто, особливих зауваг і не прозвучало б, навіть якби автор цих рядків виявив профанність, а чи вдався до провокації. Тим не менше, ані першого, ані другого в цьому твердженні нема.

  (підготував Василь Карп’юк)     Третій герой циклу «Пси святого Луки» – Ярослав Яновський. Він не лише художник, а й письменник, кінематографіст, перформер… Проте, найбільше таки художник, якщо розуміти це поняття в якості тотальної естетики. Яновський творчий завжди і в усьому, він поєднує не лише різні стилі чи течії, а й синтезує різні види мистецтва, і це йому вдається дуже зграбно. Хоч, як зазначає сам митець, його творчість інтуїтивна, себто, якість не від розуму, а від натхнення.  

Через те, що людей, які цікавляться літературою, в Україні не надто багато (це сумно констатує відсоток видавничої продукції на душу населення), відсутні й відповідні проекти, спрямовані на задоволення запитів цього сегменту. Класика жанру: немає попиту – немає й пропозиції. Але часом щось таке позитивне трапляється. Ясно, що не з ініціативи держави, яка наразі відчайдушно намагається нас всіх спримітивізувати. І без участі знаних культурних діячів, більшість яких вже від усього втомилася, і воліє хіба писати повчальні послання до молодого покоління.

Вперше Ігор Померанцев помітно зринув в українському мовному просторі кілька років тому книжкою «КГБ та інші…». В цьому виданні вдало поєднані поезія, есеї та світлини. Разом – цілісний мистецький продукт, цікавий для споживання. І вже в тій книжці не можна було не зауважити філігранності поетичного слова Померанцева. Безсумнівно, далася взнаки радіожурналістика, якою все життя займається автор. Вірші – як короткі інформаційні повідомлення. Все найважливіше і майже нічого зайвого.  

  Ми й раніше здогадувалися, що все можливо, але цього разу підтвердили і самим собі, і навіть тим, хто не здогадувався. Перша в Україні Резиденція для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен» успішно і вдало стартувала. Аналогічно завершився і перший заїзд учасників проекту, а зараз вже формуються плани на майбутнє.    

 

  Найбільша драма в тому, що Герасим’юк багато років живе у Києві і весь цей час пише про гори. Звісно, не тільки. А все ж, гуцульські ритми проникають навіть в «урбаністичні» твори поета, навіть у «Київську повість» («Ти чув барвінкову»). У столиці теж багато музики звучить. Але такої нема: «як разом заграли всі скрипки і цимбали, флояри і дримби / та вдарили бубни, / а спершу озвалися всі трембіти і роги – разом!».

 

«Франківськ, місто янголів» – під такою назвою у березні стартував соціально-літературний проект від літературної агенції «Дискурсус» та інтернет-порталу «Типовий Франківськ».