Кампанія місцевих виборів, що завершується найближчої неділі, оголила задавнені проблеми українських партій: «тіньові» бюджети, залежність від багатіїв, ефемерність структур, примат лідерів і брендів. За ці кілька місяців інститут політичних партій в Україні вкотре довів свою нікчемність. Урешті-решт, з тим мотлохом, який від виборів до виборів міняє назви, перепродується й міняє кумирів, доведеться щось робити, незалежно навіть від результатів виборів у конкретних місцевих округах.  

Десь це неправильно, але ми таки маємо те, що маємо. Так писав Леонід Кравчук.     ООН тижня  

Тема почесних звань для працівників культури періодично виринає на хвилі медій та політичних баталій, починаючи від Помаранчевої революції. Ще тоді групи митців та культурологів закликати реформувати заскорузлу та до корінців волосся радянську систему, яка ділила митців на талановитих і заслужених. Попри обіцянки проґресивних політиків, система існує досі й чудово почувається. Майже рік тому в текст коаліційної угоди парламентських фракцій було внесено пункт про реформування системи почесних звань, однак до діла наразі ще ніхто не взявся.  

У недавні ще роки, коли Українська повстанська армія перебувала на «нелеґальному становищі» громадської думки, старенькі ветерани втішали одне одного: «Головне, щоб нас визнав народ України…» Не було ані офіційного визнання, ані державних орденів — хіба, якщо пощастило, подяка від місцевої влади у тих реґіонах, де діяла УПА і де поставала ОУН, скромні пільги, пошана від тих, хто вчив історію без совєцьких лекал.    

У Ватикані закінчився перший тиждень роботи 14-ї Звичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, тема якої — «Покликання та місія сім'ї в Церкві та сучасному світі».

Напевно, логіка роботи «слугів народу» пасує нашій країні, бо інакше хтось колись може знайти інші результати.     Педагоги тижня  

Зустріч «нормандської четвірки» у Парижі лишила по собі неприємні враження. Франсуа Олланд та Анґела Меркель поставили Україну в становище, коли саме їй належить робити найближчі кроки у «мінському процесі»: ухвалити спеціальний закон про вибори на Донбасі, «розблокувати» закони про особливості місцевого самоврядування та амністію й готуватися до виборів.   Натомість один із ключових пунктів «Мінська» — контроль над кордоном — виглядає далекою перспективою, бо, зі слів Олланда, це буде фінальним пунктом у відновленні суверенітету України.  

Цього тижня «мирний план» трохи зрушився з місця: по-перше, від лінії розмежування почали вивозити танки та озброєння калібром до 100 мм, по-друге, сепаратистські рухи «ДНР» і «ЛНР» усе-таки оголосили про відмову від сепаратних виборів, призначених на 18 жовтня та 1 листопада. Ці обидва процеси — результат переговорів президентів «нормандської четвірки», що відбулися в Парижі. Найближчим часом також заплановано здійснити новий обмін полоненими.

Біблійне «у великій мудрості багато печалі, і хто примножує знання, той примножує скорботу» в сучасних реаліях трансформувалося до «менше знаєш — краще спиш». Але з таким потоком інформації, яку кожен трактує по-своєму, заснути українцям часами дуже важко.     Асамблея тижня  

Цього дня (2 жовтня), але 25 років тому, на площі Жовтневої Революції у Києві, яка ще не стала Майданом Незалежності, студентські активісти з кількох міст України розпочали голодування з політичними вимогами до Верховної Ради УРСР. Акція тривала 15 днів й отримала назву Революції на ґраніті. Це був перший організований студентський протест національного рівня, який частково досяг своєї мети: керівник уряду Віталій Масол пішов у відставку, а Верховна Рада ухвалила спеціальну постанову щодо вимог студентів.