Якогось дня Софія зайшла до кабінету батька – останнім часом він нездужав, особливо це стало відчутно після смерті Марії. Не міг змиритися з тим, що його кохана дружина, підтримка і берегиня їхньої великої родини – така ще молода й вродлива – відійшла у засвіти. Загорнувшись у шляфрок, дрімав у своєму улюбленому кріслі, і спомини обсідали його. Не бажав тих згадок, але вони нав’язливо роїлись у голові. Софія віддавна просила батька записати свої спогади і зайшла якраз у той час, коли той думками поринув у свою юність.