На дев'ятий день — кілька теплих слів пам’яті Богдана Сойки: про вчителя й друга і його середовище

    Так говорив (правда, в більш народній формі) один із моїх життєвих вчителів Петро Степанович Лінинський – художник, реставратор, депортований, політв’язень і жартун. Це стосувалося тих випадків, коли хтось перед людьми (чужими) нарікав на свого брата, батьків, жінку чи чоловіка, або ж на свою школу, село чи країну.

  «На печі в хаті жінка знайшла чотири малі черепи. В селах на Чернігівщині будували такі печі, як і по цілій Україні, що взимку діти залізали і спали там. То була корінна росіянка, котру переселили туди. Добра жінка. Розповіла про те у 1973 році: «Спочатку людей вихоронили. А тоді росіян туди переселили. То ті діточки, як батьків повезли на цвинтар, так на тій печі з голоду і попухли, а ця хата сорок років пусткою простояла, аж поки мене туди не поселили.»

  16 листопада у Великому залі Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка відбудеться презентація книги Марії Галій «Нестор Горницький». Читачеві, який запитає: «А хто це?», – пропонуємо цей текст.    

31 серпня 127 років тому народився Андрій Волощак. Талант, виховання, обставини, доля, саме життя зробили його поетом і громадським діячем, всупереч тому, що вже в юності втратив зір на війні.

  Не потрібно хвали і огуди. Час поділить ганьбу і славу. Люди славили – час засудить, Розіп’яли – в віках осанна.                           Авторемінісценція       Сотні тисяч очей мільйони разів побачили його за 47 років, що минули з часу спорудження у Львові так званого "монумента слави".  

      Бібліотека мого діда Андрія Волощака колись подарувала мені знайомство з Богданом-Ігором Антоничем. Уявляєте? Це був 1970 рік. На тлі шкільної програми – революція не лише поетичних форм, але й світогляду, хоча дідо вже від малого підготував мене до розуміння єдності Всесвіту.  

  Волею долі і завдяки пані Уляні Дзиндрі потрапили до мене листи Андрія Коверка до Євгена Дзиндри.         Вони висвітлюють маловідомі імена, грані, течії, тенденції, стосунки у мистецькому житті Галичини початку – середини XX століття.  

 

  Звичайно, коли живеш на Землі день за днем, зміни відбуваються дуже поволі, майже непомітно, розмірено і монотонно, як ліс міняє поступово колір, як вода, що паде з хмар, тече між каміння, припливає у море, як начиння, що періодично миється і знову стає брудним, як зміни на твоєму лиці, і наступ на нього сивої армії…