Некролог з Хроніки Наукового Товариства імені Т.Шевченка
Дня 31 січня, 1918 р., помер у Празї визначний український учений, вислужений професор і бувший ректор німецької пражської полїтехнїки, др. Іван Пулюй. Покійний родив ся 2 лютого, 1845 р. в Грималові, до ґімназії ходив у Тернополи, на унїверситет у Відни, де перше скінчив богословський, а потім фільософічний факультет. В 1874. р. став асистентом для фізики й механіки в маринарській академії в Рецї, а пів в року був заступником професора. В 1875 р. дістав від мінїстерства освіти стипендію на виїзд за границю для дальших студій і в Штрасбурґу осягнув академічний степень доктора. Від 1876—1882 р. був асистентом при фізикальнім кабінетї віденського університету, в 1877 р. габілїтував ся для експериментальної фізики і до 1888 р. був приватним доцентом тамже. В 1884 р. покликано його на професора нїмецької полїтехнїки в Празі, де він викладав експериментальну фізику й електротехніку аж до вислуженя приписаного числа лїт і переходу на емеритуру з осягненєм сїмдесятого року житя. В часі війни займав ся покійник дуже щиро українськими виселенцями в Празї і був душею тамошного українського комітету для несеня виселенцям помочи. Особливу увагу звертав на шкільну молодїж і збирав пильно датки на стипендії для неї. Написав також кілька брошур та статий, по німецьки про українські справи та змаганя до незалежности.
Іще як доцент віденського унїіверситету, зробив він кілька трудних фізикальних дослїдів і оголосив їх результати у виданях віденської Академії Наук. Від 1882 р. звернув свою дїяльність на практичне поле електротехнїки і зладив сиґналовий прилад для телефону, елєктричну лямпу безпечности та патентував свій спосіб карбонїзованя угляних плиток для жарових лямп, а також новий спосіб вироблюваня угляних прутиків до лукових лямп. В 1888 р. брав участь своїми науковими і електричними приладами в електричній віденській виставі та був технічним дорадником австрийського товариства оружних фабрик у Штайрі і директором уладженої ним фабрики жарових лями, де вироблювано його жарові лямпи для вистави. Його прилад до означуваня механїчного еквівалєнту тепла відзначено на париській всесвітній виставі 1878 р. срібним медалем, а його елєктричні прилади (Vacuum Apparate) на париській виставі електричній в р. 1881 дипльомом de cooperation.
Брав також участь у нашім письменстві і він перший, не вважаючи на москвофільські насмішки, переклав молитвенник на народню мову та видрукував у Відні 1871 р. тоді, як львівська консисторія за спонукою відомого москвофіла, крилошанина М.Малиновського знищила першу рукопись „по праву каноническому“. Тодїж видав він в обороні молитвенника „Лист без коверти“, в якім відпирає напади М.Малиновського. Разом із П.Кулїшем переложив Новий Завіт на українську мову і в 1871 р. видав чотирох євангелистів, а 1880 р. цїлий Новий Завіт. Опісля на спілку з Іваном Нечуєм Левицьким виладив переклад і Старого Завіту та відступив його для виданя британському Біблїйному Товариству, Перший раз розійшов ся сей переклад у значному числї між полоненими Українцями в Япанї в часї росийсько-япанської війни. Видав також дві популярні брошурки: „Перемінні звізди“ та „Непропаща сила“.
[Хронїка НТШ у Львові, вип. I-III, 1918, ч. 60-62, с. 118-120]
