Оксана і Володимир Риботицькі. Митці, які є кращим уособленням цілої плеяди художників львівської школи, що утверджує в мистецтві українську ідентичність, – два паралельні світи творчості, котрим, зростаючи як особистості у парі, протягом спільного життя вдалось не втратити своєї індивідуальності.

Її малярство поєднує елементи фентезі із сюрреалізмом. Багатошаровість, палімпсест – важлива складова як змісту, так і форми живопису Зоряни Базилевич.Вона працює спонтанно, інтуїтивно, створюючи образи із підсвідомості.

  Якогось дня Софія зайшла до кабінету батька – останнім часом він нездужав, особливо це стало відчутно після смерті Марії.  Не міг змиритися з тим, що його кохана дружина, підтримка і берегиня їхньої великої родини – така ще молода й вродлива – відійшла у засвіти. Загорнувшись у шляфрок, дрімав у своєму улюбленому кріслі, і спомини обсідали його. Не бажав тих згадок, але вони нав’язливо роїлись у голові. Софія віддавна просила батька записати свої спогади і зайшла якраз у той час, коли той думками поринув у свою юність.  

У п’ятдесят першім році Сталася новина, Заплакала-заридала Наша Бойківщина. Зажурилась-заплакала, Стали ми думати, За що наші рідні села Будуть виселяти.   Федір Радош із села Лип’я Стрілківського району на Дрогобиччині    

  У лютому 2017 року сталися дві події, здавалось би, не пов'язані між собою. 8 лютого минуло 120 років від дня народження львівського архітектора та художника Ярослава Фартуха-Філевича (1897-1979), а 15 лютого Львів прощався з художником-графіком Іваном Крислачем (1929-2017). Але долі цих двох людей іноді в дивний спосіб перетинались, а як саме, хочу розповісти у цьому есеї, оповідаючи як окремо про кожного, так і про переплетення їхніх доріг. Це – найменше, що можу зробити в пам’ять про двох дорогих мені людей.