1 червня 1925 року галицький медіа-ринок збагатився новинкою – ілюстрованим місячником «Нова Хата», присвяченим «модам і справам домашнього жіночого господарства».    

Сьогодні кир Софрону Дмитеркові виповнилося би 100 років. 85 років тому він вступив до Василіанського чину, 75років тому отримав священичі свячення. Філософію і богослов’я студіював у Празі. 30 листопада 1968 року був таємно висвячений на єпископа, в 1973-му успадкував Івано-Франківську єпархію. Того ж року його було ув’язнено на два роки (КДБ не знало про його єпископство). З 1998 року – єпископ-емерит. Помер 5 листопада 2008 року. На згадку про нього публікуємо одне з небагатьох його інтерв'ю з 2002 року, на його 85-літній ювілей.  

Найглибший і, либонь, найоб'єктичніший галицький огляд "харківського" правопису від тодішнього редактора "Діла" Михайла Рудницького.

  Чом, чом, чом, земле моя, Так люба ти мені, Так люба ти мені?   Чом, чом, чом, земле моя, Чарує так мене Краса твоя?   (Віра Лебедова)    

  Не потрібно хвали і огуди. Час поділить ганьбу і славу. Люди славили – час засудить, Розіп’яли – в віках осанна.                           Авторемінісценція       Сотні тисяч очей мільйони разів побачили його за 47 років, що минули з часу спорудження у Львові так званого "монумента слави".  

  «Проблеми збереження та реставрації історичних фортифікацій Київщини на прикладі Київської фортеці».  

    Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) наприкінці травня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski.         Продовження серіалу. Попередня серія – «Вибори-1907: місто – за сіоніста, повіт – за українця».    

    Петра Обаля вважають останнім романтиком галицького класичного мистецтва. Навіть у роки фінансової скрути він не зміг перекваліфікуватися з митця на «заробітчанина». Писав і різьбив свої твори з душею і, не змагаючись за нагороди та визнання, увіковічнював у них своє особливе замилування світом. Тридцять років тому Петро Обаль, доживши майже до дев’яностки, відійшов у вічність.     «Польський» період творчості    

 

    В Троянівському лісі біля села Суходіл Гусятинського району привертає увагу невеличкий курган із уламками старого кам’яного хреста на верхівці, що дотикається до залишків військового бліндажу та шанців 1920 року. Тривалий час місцеві мещканці вважали його похованням вояків УНР, які тримали тут оборону від червоної навали.