Дзвінка ВОРОБКАЛО

 

1 червня 1925 року галицький медіа-ринок збагатився новинкою – ілюстрованим місячником «Нова Хата», присвяченим «модам і справам домашнього жіночого господарства».

 

 

Після майже річної підготовки львівському кооперативу «Українське Народне Мистецтво» таки вдалося реалізувати коштовний пресовий проект і створити конкуренцію популярним польським жіночим журналам. Ба більше – попри недоброзичливі прогнози скептиків, «Нова Хата» втерла носа деяким польським часописам для жінок, неодноразово здобуваючи перемогу на міжнародних виставках, і зуміла протриматися на нестійкому пресовому ринку Галичини майже 15 років, доки у редакційні плани не втрутилася нова світова війна.

 

«Нову Хату» заснували Ірина Бонковська, Марія Громницька, Ірина Лежогубська, Ірина Макух-Павликовська, Стефанія Монцібович, Соломія Охримович, Стефанія Савицька, Марія Струтинська, Софія Федак, Стефанія Чижович та ін. Офіційно у вихідних даних часопису відповідальним редактором вказувалася Марія Громницька, в останній рік – ще й Лідія Бурачинська. До складу редколегії у різні роки входили: Костянтина Малицька, Ірина Пеленська, Уляна Старосольська, Євгенія Вербицька, Олена Залізняк, Ірина Ґурґула, Марія Фуртак-Деркач, Олена Федак-Шепарович. Обкладинку видання оформляли Микола Бутович, Олена Кульчицька, Галина Мазепа, Святослав Гординський.

 

Редакційна колегія «Нової Хати». Зліва направо: Марія Громницька, Євгенія Вербицька, Костянтина Малицька, Стефанія Савицька, Лідія Бурачинська, Ірина Бонковська, Олена Залізняк, Ірина Ґурґула. 1934 рік

 

 

Завдяки вдало обдуманій редакційній політиці місячник (із 1935 року – двотижневик) вже на другий рік свого існування вийшов за межі суто жіночого видання і став «журналом для плекання домашньої культури», докладаючи чимало зусиль для популяризації та розвитку українського народного мистецтва, «щоби воно стало необхідним в нашому щоденному житті, а не лише від свят». Ініціатива щодо відродження та збереження мистецької спадщини українського народу, на думку редакції, була дуже своєчасною, адже українська інтелігенція (особливо у містах) поступово втрачала інтерес до народних традицій і творчості. Також своїм важливим завданням «Нова Хата» вважала вироблення естетичного смаку галицького жіноцтва, ознайомлення з найновішими тенденціями у моді та зразками літературної творчості тощо.

 

 

Прихильно сприйняла появу «Нової Хати» українська преса. Так, газета «Діло» відгукнулася рецензіями, автори яких зазначали, що «не може бути й сумніву про доцільність такого видавництва», «такий журнал необхідний для кожної української жінки», закликали галичан «підперти» новостворений «жіночий орґан», щоб «зовнішньому виглядові хати Українця товаришив нерозлучно її український внутрішній вигляд».

 

Обкладинка «Нової Хати» у виконанні Олени Кульчицької

 

 

Обкладинка «Нової Хати» у виконанні Миколи Бутовича

 

 

Як свідчать редакційні статті й архівні матеріали, фактичним редактором місячника у 1926–1930 роках була Марія Фуртак-Деркач, яка «ввійшла до Нової Хати на товариських умовах, не заключала ніяких умов і навіть не дбала про стан забезпечення». Займалася підбором художніх текстів, перекладів, тем для публікацій, листувалася з авторами. Ще у січні 1930 року вона попередила редакцію про намір піти з посади відповідального редактора і, врешті, у квітні таки зробила це, офіційно мотивуючи браком часу та підготовкою до іспитів. Перед тим, у грудні 1929 року, зі складу редколегії журналу вийшла й Олена Федак-Шепарович, а весь свій гонорар за рік попросила «зложити на політичних в’язнів у Львові».

 

Марія Деркач

 

 

Докладніше причини відходу з редакції Марія Деркач окреслила у листі до свої приятельки від 25 квітня 1930 року: «Фактично – я була примушена до цього – почуттям дісгармонії, яку я чомусь непомітно вносила. Мені не довіряли і я відчувала, що я не маю бути редакторкою, а манекіном з цим титулом». Марія Деркач сподівалася, що за кількарічну віддану працю у журналі їй запропонують перейти на офіційну посаду з відповідною оплатою, однак цього не сталося. Замість неї редакційну роботу перейняла Лідія Бурачинська, яку забезпечили офіційним статусом та належними умовами праці. Колишня редакторка «Нової Хати» дуже болісно сприйняла цю ситуацію.

 

Лідія Бурачинська

 

 

Більше того, з кінця квітня 1930 року голова управи Союзу українок у Львові Мілена Рудницька та письменниця Іванна-Кароліна Федорович-Малицька почали публікувати у «Ділі» критичні статті стосовно редакційної політики Марії Деркач, звинувачуючи її у прихованому радянофільстві й аполітичності. Мілена Рудницька з притаманною їй рішучістю поставила питання руба: «Чи потрібен нам журнал, якого головним напрямком є естетизм і «плекання домашньої культури?». Це дуже обурило Марію Деркач і змусило її опублікувати заяву-спростування, в якій вона пригадала, що «1 квітня цього року зреклася зі становиська редакторки Нової Хати» і назвала ці напади несвоєчасними і безпідставними, а закид щодо комуністичної пропаганди – образливим. Водночас їй видавалося дивним, що за 4 роки її плідної редакційної діяльності «всі одобрювали напрямок Нової Хати – ані М.Рудницька не забрала голосу в анкеті про цю справу, ані її найближча співробітниця п. О.Федак-Шепарович, що була членом ред. колєґії не піднесла ніколи жадного закиду проти напрямку редаґовання».

 

Мілена Рудницька

 

 

Іванна-Кароліна Малицька

 

 

Редакція «Нової Хати» і керівництво кооперативу «Українське Народне Мистецтво» стали на захист екс-редакторки (що стало для неї самої приємною несподіванкою) і врешті поклали край тримісячній публічній дискусії. Директорка кооперативу Ірина Макух-Павликовська написала відкритого листа до редакції «Діла», спростувавши всі закиди в безідейності на адресу «Нової Хати». Вона наголосила, що «і Редакційна Колеґія і Управа кооперативи вели свою працю з цілою щирістю та отвертістю, в згоді зі своїм громадським сумлінням, і не руководилися ніяким опортунізмом ані не мали на думці ніяких політичних тенденцій чи стратеґічних маневрів для зєднання передплатниць».

 

Управа кооперативу «Українське Народне Мистецтво»: директор Ірина Макух-Павликовська, інженер Стефанія Чижович, 1934 рік

 

 

До слова, «Нова Хата» виходила доволі великим (порівняно з іншими українськими часописами) накладом – пересічно від двох до 5 тисяч примірників.

 

Серед авторів, які найактивніше публікувалися на шпальтах місячника, – відомі громадсько-культурні діячі, митці, мистецькі критики, письменники та літературознавці: Софія Вальницька, Дем’ян Горняткевич, Ірина Ґурґула, Павло Ковжун, Меланія Нижанківська, Анісія й Іларіон Свєнціцькі, Володимир Січинський, Уляна Старосольська, Мирослава Чапельська. Часопис був багато ілюстрований – фотографії визначних діячок культури, артисток і художниць, фотомоделей, предметів інтер’єру, рисунки жіночих аксесуарів та ін. Із журналом також плідно співпрацювали Олена й Ольга Кульчицькі, вміщуючи численні зарисовки вишивок, проекти хатнього інтер’єру, одягу за мотивами народного мистецтва. Косметичні та медичні поради галицьким панянкам давали дерматолог Євген Дурделло та гінеколог Софія Парфанович.

 

Обкладинка «Нової Хати» у виконанні Галини Мазепи

 

 

Обкладинка «Нової Хати» у виконанні Святослава Гординського

 

 

Редакція «Нової Хати» задекларувала провідною темою часопису відродження та збереження національної мистецької спадщини, адже народна творчість була глибоко закорінена в рідній культурній традиції та пройшла випробування часом, залишаючись невичерпним джерелом натхнення для українських митців. В центрі уваги авторів перебували ті види народного мистецтва, якими  традиційно в Україні зазвичай займалися жінки: писанкарство, вишивальництво, ткацтво, килимарство, виготовлення витинанок. Управа кооперативу «Українське Народне Мистецтво» та редколегія місячника підтримали ініціативу сестри Северини Париллє у колекціонуванні та зберіганні предметів українського народного побуту, організуванні вечорів української ноші. Ці покази згодом стали щорічною традицією і мали значний резонанс у середовищі галицького українства, адже мали на меті «ношу – виперту поступом цивілізації з села – защіпити в інтеліґентському таборі», «приспособити до модерного вжитку».

 

Українська мода на шпальтах «Нової Хати»

 

 

Також часопис стежив за новаціями у світовій моді та оформленні житла, давав поради читачкам стосовно стилізування і декорування помешкань, гармонійного поєднання модерних тенденцій і української народної традиції, вироблення українського стилю в побуті. Редакція запровадила відділ «Ручні роботи», в якому вміщувалися схеми, рисунки  (переважно спроектовані та намальовані сестрами Кульчицькими) вишиваних чи мережаних сорочок, обрусів, рушників, наволочок, торбинок, покривал із детальними інструкціями щодо їх виготовлення, підбору орнаментики та кольорової гами.

 

 

Бути у тренді галицьким модницям допомагали останні новини зі світу моди та фасони стильного вбрання «на щодень», «на вихід», «на шпацер», «на вечір» і «для спорту». До слова, передплатниці мали змогу щоквартально отримувати таблицю кроїв, а також окремо можна було придбати креслення лекал кожної представленої у журналі моделі.

 

 

Поза тим, «Нова Хата» ознайомлювала із творчістю відомих жінок – письменниць, громадських діячок, дослідниць, артисток. Ініційовані редакцією обговорення про стан жінки у суспільстві, її участь у громадсько-культурному житті, можливість поєднання кар’єри і сімейного життя мали значний успіх серед читачок, хоча й спричинялися до дискусій.

 

 

«Нову Хату» без застережень можна назвати елітарним виданням і одним з найуспішніших літературно-мистецьких пресових проектів Галичини міжвоєнного двадцятиліття. Журнал був відзначений як один із найкращих на виставці ілюстрованих часописів у Празі 1933 року й інших міжнародних виставках. Цьому сприяли продумана редакційно-видавнича політика, чітка передплатна стратегія, відповідність вимогам часу і потребам читачок, високий рівень публікацій і актуальність запропонованої проблематики. Цей часопис упродовж півтора десятка років гідно конкурував із польськими журналами для жінок, культивуючи українське народне мистецтво та формуючи естетичний смак галицького жіноцтва, спонукаючи українство до переоцінки рідної етнографічної спадщини і належного використання власного творчого потенціалу.

 

 

 

ДЖЕРЕЛА:

 

 

* Дутка Р. Львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення та організаційна структура // Народознавчі зошити. – 2012. – №3. – С. 400–414.

 

* Дутка Р. Народознавча тематика на сторінках часопису «Нова Хата» 1925–1927 // Народознавчі зошити. – 2011. – №5. – С. 884–903.

 

* М.В-н. Нова Українка в новій хаті  // Діло. — 1925. — 7 лип.

 

* Макух-Павликовська І. Ще в справі «Нової Хати» // Діло. – 1930. – 1 лип.

 

* Нова Хата» // Діло. — 1925. — 19 черв.

 

* Рудницька М. Що є і що не є політикою? // Діло. – 1930. – 29 квіт.

 

* Середа О. Журнал «Нова Хата» (1925–1939) як популяризатор українського народного мистецтва // Поліграфія та видавнича справа. – 2011. – № 2(54). – С. 58–65.

 

* Федорович-Малицька І. Довкола одного журналу. Критичні замітки про редаґування «Нової Хати» // Діло. – 1930. – 15–20 черв.

 

 

Світлини:

 

 

* Вальо М. Марія Деркач, 1896–1972: бібліогр. покажч, спогади, розвідки, листи. – Львів, 1999. – 252 с.

 

* Дарія Віконська (1893–1945 pp.): біобібліограф. покажч. / укл., авт. передм. та прим. В.Габор. – Львів, 2007. – 161 с.

 

* Нова Хата. – 1934. – Ч. 12.

 

radiosvoboda.org

 

twitter.com/pan_zugzwang

 

 

02.06.2017