Сергій МИХАЛЬЧЕНКО; Валерій ТОВБИЧ

 

«Проблеми збереження та реставрації історичних фортифікацій Київщини на прикладі Київської фортеці».

 

Доповідь під такою назвою було прочитано на VIII Міжнародній науковій конференція «Проблеми дослідження, збереження та реставрації історичних фортифікацій» (Холм, 30 травня 2016 року). Її офіційний текст опубліковано у матеріалах конференції "Current Issues In Research, Conservation And Restoration Of Historical Fortifications" (Холм – Львів, 2016). Натомість тут можна прочитати розшифровку "звукової доріжки" доповіді – ніби "неформальне" її доповнення.

 

 

 

На цій мапі позначені всі місця, де розташовані історичні фортифікації України. Найбільше, звісно, в західній частині [України], але є дуже багато і на мапі Київської області, на якій позначені всі такі історичні споруди.

 

 

На теренах України є дуже багато історичних фортифікаційних споруд, але я хочу наголосити на тому, що ми схильні до того, щоби розглядати споруди, які мають туристичний напрямок: фортеці, замки, палаци. Але ми повинні зауважити, що не тільки ці споруди є історичними фортифікаціями, а і споруди прадавніх часів і навіть споруди останніх років. Навіть ті споруди, які зараз використовуються в якості фортифікаційних і спеціальних споруд, теж мають певний інтерес, мають зберігатися і консервуватися.

 

 

Це мапа Київщини, яка показує, які є історичні місця. Перше, що я хотів би показати, – це так звані «Змієві вали» (позначені червоним). Це через всю Україну проходить така собі фортифікаційна споруда, яка не на багато менша, ніж Велика Китайська стіна.

 

 

Ось ми бачимо з пташиного польоту, як виглядають ці «Змієві вали». Вони настільки древні, що навіть немає документального підтвердження, коли вони були побудовані, тільки легенди. Ось як виглядають на теперішній час ці «Змієві вали» на чорно-білому знімку.

 

Реконструкція Змієвих валів і їхній сучасний вигляд в околицях с. Іванковичі

 

 

Що нам каже легенда? Був такий собі Кирило Кожум`яка, який подолав Змія, запряг його в плуга. Змій стомився і вмер. Тоді назвали вали «Змійовими», і на цей час, на сьогодні, вже якісь здійснюються заходи з їх захисту. Але дуже багато валів було втрачено тим, що просто їх розорали.

 

 

Також на теренах Київщини мають місце численні слов`янські городища. Це зовсім зрозуміла річ. Навіть ми маємо ось тут одне древнє городище під Києвом, де розроблено історичний парк, відновлено дерев`яні мури і такий є туристичний об`єкт, який схожий на це городище. Це тільки огляд цих об єктів.

 

 

Тепер є в нас багато історичних споруд, які не такі старі, але дуже цікаві. По-перше, це мають місце у Києві два транспортні тунелі, які мали проходити під Дніпром. Силами в`язнів сталінського режиму їх будували, і є навіть легенда, що ті в`язні під Дніпром так і лишилися. На цей час вони не зберігаються ніяк, але і зруйнувати їх важко, тому що бетон, з якого вони зроблені, якісний, і навіть вандалізм молоді не здатний подолати ці споруди.

 

Ліворуч – "сталінський тунель" нп Оболоні, праворуч – на Жуковому острові.

 

 

Верхній тунель (урочище «Наталка») – це Оболонь, а нижній – на Жуковому острові нижче Києва. Вони обидва в занедбаному стані, але дуже цікаві. Там дигери плавають (бо тунелі затоплені). Навіть є легенди, що всередині нижнього тунеля, який вже був майже прокладений (а верхній тільки почав будуватися), посередині під Дніпром стоїть потяг із будівниками цього тунелю.

 

 

Це Київський укріпрайон. Навкруги Києва червоними цяточками показано розташування укріплених довгочасових вогневих точок (ДОТ) Київського укріпрайону, який дозволив Київ обороняти досить довгий час. На одному з цих ДОТів написано: «Панове, залишіть історію нащадкам», – тому що ці споруди ніяк не зберігаються. Екскурсії туди проводяться, але ніяка організація – урядова чи громадська – не займаються тим, щоби їх зберегти. Вони стоять собі і руйнуються.

 

 

І тепер, після короткого огляду, переходимо до безпосередньо Київської фортеці. Історичну довідку надало керівництво музею «Київська фортеця». І зараз ми можемо з вами прочитати коротку довідку про те, що воно є. На цих теренах були побудовані стара Печерська фортеця, яку заклав ще Петро І, і Київська фортеця, яка існує на теперішній час.

 

 

Ось мапа Києва тих часів. Показана фортеця і її розташування в Києві. Київська фортеця займає величезну площу і навіть на цій карті не вся показана, тому що ще є Лисогірський форт, який розташований отут. Київська фортеця складається з цитаделі, в центрі якої Києво-Печерська Лавра і Госпітальні укріплення, Васильковські укріплення мають місце. Ці три оборонні вузли підкріплені ще на бік старого міста Подільською брамою і Арсенальними майстернями.

 

 

Тепер хочу показати кожну з цих місцевин трошки докладніше. Ось цитадель Київської фортеці. Ми бачимо тут: територія Лаври, вали, які вже майже знищені, і будівля «Арсеналу», яка зараз пристосована під культурну мету (це там, де міститься «Мистецький Арсенал»).

 

Васильківське укріплення

 

Васильківське укріплення – вежа №1 (редюіт)

 

 

Це Васильківське укріплення, яке зараз експлуатується як громадська споруда. А це вигляд інтер`єру госпітального флангу  Васильківського укріплення, про яке ходять легенди, про те, що там була тюрма НКВД і там тримали в`язнів в ті страшні 1930-ті роки. Але це тільки легенда. В цьому місці був склад пального, тамі і досі стоять цистерни.

 

 

 

Тепер ми маємо Госпітальне укріплення. Збереглися вали, збереглася центральна брама з капоніром, збереглася північна напівбашта.

 

 

Оце Косий капонір – ось він на знімках. Отут капонір №2, де розташований тепер музей фортифікації. 

 

 

І тут ще є капонір №3 – на цій території міститься Головний військовий госпіталь Міністерства оборони України.

 

 

Тепер є ще жандармські казарми, в яких зараз розташоване виробництво заводу «Арсенал», і круглі вежі №2 і №3.

 

 

 

Оце знаменитий київський ліцей, де всі діти нашого керівництва навчаються, а це вежа, яка на цей час віддана в оренду, і Київська міська держадміністрація розташувала там багато різних крамниць, що, я думаю, не так погано – ми маємо приклади того, що сумлінні орендарі утримують історичні споруди, і, таким чином, не треба коштів витрачати на їх утримання.

 

 

Це Арсенальні майстерні. Вони також перебувають у власності заводу «Арсенал», у них – просто виробничі цехи.

 

 

Це укріплення Подільської брами, яке збереглося не повністю. На цьому місці був у радянські часи був розташований «Зелений театр». Але «Зелений театр» зараз не експлуатується, знаходиться в занедбаному стані. Цей знімок – теперішній його стан. Він якось відновлений, але не повністю.

 

 

Що собою воно являло: це був на березі Дніпра форт і кілька підпірних стін. Оце верхня підпірна стіна, оце нижня підпірна стіна.

 

 

Тут ми бачимо мортирні форти, і ось мортирна галерея – як вона виглядає. Все це в дуже недоброму стані. Верхня підпірна стіна (де «Зелений театр») якось повинна була експлуатуватися, але вийшло все навпаки: перекрили зверху дренажі, і тепер цегляна кладка зволожена і руйнується. А нижня підпірна стіна взагалі в ніякому стані. І навіть не всі відвідувачі Києва знають, що воно є взагалі. Оце мортирні форти, які зараз модно відвідувати, і є навіти туди екскурсія, але також за їх збереження ніхто не береться.

 

 

Це башта №4. В цій башті була військова частина, але з набуттям Україною незалежності, ця частина була розформована, і башта досі стоїть безхозна.

 

Праворуч – вибух складу боєприпасів у Звіринецькому форту (1918)

 

 

Є ще Звіринецьке укріплення, яке зовсім не збереглося. Воно замість укріплень мало земляні вали, вони зараз ніяк не збереглися.

 

Німецька аерофотозйомка Київської фортеці. Ліворуч – Госпітальне укріплення, праворуч – Лисогірський форт.

 

 

А це ми маємо найбільшу територію. Я чому взяв знімки 1944 року? Німці знімали з аеростата. Ось ми бачимо всю Київську фортецю на цьому аерофотознімку, й ось тут Лисогірський форт, який зараз добре зберігся – земляні вали, патерні й інші споруди.

 

Що залишилося від Лисогірського форту

 

 

Така містична місцевість – Лиса гора. Для тих, хто знає, це та сама легендарна Лиса гора, на якій збирається вся «банда» відьом і таке інше.

 

 

Оце перед нами споруди Київської фортеці, які не збереглися, які, на жаль, були зруйновані.

 

 

Ось Подільський форт, який був на березі Дніпра. Оце нижня підпірна стіна цього укріплення, а тут той самий «Зелений театр».

 

Стрілецький тир Київської фортеці ззовні та зсередини (світлини Музею Київської фортеці та Д.Малакова)

 

 

Це ми бачимо стрілецький тир, але хочу зауважити, що це тир, в якому стріляли не з рушниць, а з гармат. Це унікальна споруда – гарматний тир. Він має в довжину 800 сажень, товщина стін – 6 метрів. Коли збудували будівлю Центральної виборчої комісії, тоді цю історичну споруду нанівець знесли.

 

 

Ось Наводницькі ворота. Якщо хтось знає в Києві вулиця Старонаводницьку, вона починалась ось такою брамою. Цю браму зафіксували в 1940-і роки німці, а далі вона зникла з лиця землі. Це прямо на моїх очах, я це пам'ятаю. Зносили дуже хутко.

 

Тепер у нас тут схема укріплень Микільського форту, які дуже добре збереглися. Я хочу показати приклад того, як приватна організація, яка отримала у свою власність історичну споруду, розпорядилась нею.

 

 

Тут ми бачимо фрагмент того, що було, – Миколаївські ворота, тут була київська комендатура, гауптвахта і т. д.

 

 

І ось на моїх очах і за моєї безпосередньої участю інвестор, який має намір розташувати тут ресторацію, отримав цю будівлю у власність, але з жорстким обмеженням, що вона не буде перебудовуватися, а виключно буде ресторація. І ось ремонтували ми ці склепіння. Будівля дала осадку, і по замку склепіння пішли тріщини, які мали до 40 см товщину. І ми під кожне склепіння підводили кружала і тоді відновлювали цю кладку. І вона тепер має отакий вигляд. Це сама брама воріт, і тут ми ще бачимо склепіння нижнього поверху. Тобто, підлога верхнього поверху проходить по точно таким склепінням нижнього поверху. В цих склепіннях були тріщини такі, що не можливо було ходити, можна було впасти. Людина могла в ті тріщини провалитись – навіть якщо воно не завалиться.

 

 

Ось на цьому фото ви бачите, як працювали робітники, які ремонтували ці склепіння. Отам, під низом опалубка стоїть, дерев`яні кружала. Розбирали цеглу і кожну цеглину поштучно обліковували. Шість видів цегли застосовували на будівництві Миколаївських воріт. На кожній цеглині є клеймо того, хто її зробив, і рік виробництва. 1848 рік – це найбільше поширена дата. Як я не намагався зробити колекцію цієї цегли, але мені з цієї споруди, яка має 10 000 м2 площі, вдалося поцупити тільки 6 цеглин. Все інше суворо обліковувалося, і всі ці склепіння з автентичних матеріалів зроблені і мають на сьогодні саме такий вигляд, який вони повинні мати.

 

Капонір №1 Госпітального укріплення

 

 

А ось протилежний приклад. Це капонір №1 Госпітального укріплення, який, на жаль, не зберігається і не використовується. У цьому капонірі довгий час був віварій військового госпіталю, утримували лабораторних тварин, а на сьогоднішній день – це просто смітник для вандалів, які живуть навкруги і просто носять туди сміття. Ось такі прикрі речі там. Оце, до речі, знімок, який був зроблений зимою. Це не підлога, а крига, замерзла вода. Там прорвало трубу водогона, і воно було затоплене.

 

 

Як і всі капоніри, він стоїть в котловані. Капонір стріляв з мортири, а мортири стріляють по балістичних кривих. Вони всі стоять у котловані – з метою маскування. І ось цей котлован був затоплений, там було води на 1,6 метра. Вся вона замерзла, і ця крига «пішла». Ви бачите: склепіння тріщать, і вона зараз знаходиться в зовсім ніякому стані. Що з нею далі буде, невідомо.

 

 

Оце мури й інші споруди Госпітального укріплення. Ось недобудовані. У такому стані в 2001 році була реконструкція. Скінчилися гроші, будівельники так кинули, і з 2001 року воно як стояло, так і стоїть.

 

Ось такі маємо фрагменти зволоження кладки. А оце вже реконструйовані карнізи капоніру центральної башти фортеці. Будівельні роботи зроблені з низькою якістю. Оце вже нова, реконструйована – має такий вигляд. Оце перекриття центральної брами воріт. Ми на буклеті бачили – вона така наче красива, але повинна була палубна підлога бути з дубових дошок, але зробили з сосни, яка частково зогнила, частково згоріла, і тепер воно має отакий вигляд.

 

Вхід до музею фортифікації

 

 

Оці двері ведуть до музею фортифікації, а тут перекриття – такий майданчик, де збираються відвідувачі. Але за браком коштів самі конструкції перекриття зробили, а на покриття не стало коштів, і воно зараз покрите просто плівкою поліетиленовою. Де є плівка, де нема, ось у такому стані воно перебуває. Керівництво музею «Київська фортеця» тут надало інформацію – які вони бачать негативні моменти і які позитивні.

 

 

Всю цю інформацію, яка є, всі ці загрози, як ставляться до цих споруд, я не буду наводити. Я тільки хочу зосередити увагу на тому, що Київська фортеця має тісний з’вязок з польским народом. Польські повстанці 1863 року були ув язнені в Косому капонірі, який являв собою політичну тюрму, і були страчені в цій фортеці. Тому польське посольство і керівництво музею дуже уважно ставляться до цього питання і щорічно проводять заходи пам`яті про ці події.

 

 

Ось патерна Косого капоніра, в якій поіменно на меморіальних дошках наведені прізвища всіх повстанців, які там загинули. А цей хрест – на тому місці, де сама страта відбувалася, де їх розстрілювали. Хоча була традиція повішання бунтівників, але в тому справа, що вони були військові, і, за традицією, була страта таким чином.

 

 

А це патерна «Косого капоніру», і ось ця штроба – тут стояли ґрати. Тут і в кінці. І ті, хто приходив відвідувати в`язнів, мали стояти тут, перед цими гратами, а в`язень – за тими гратами. І на відстані 40 метрів вони мали розмовляти. А між гратами стояли конвоїри і уважно слухали, щоби, не дай Боже, нічого такого не сказали.

 

Каземати Косого капоніра

 

 

Можна ще багато розповідати. Я хочу зауважити тільки одне зауважити: наш Інститут теорії й історії архітектури, містобудування та дизайну надав музею «Київська фортеця» допомогу. Ми зробили експертний висновок технічного стану всіх споруд, який був використаний для того, щоби подати заявку на американський грант, і вже отримано відповідь, що обґрунтування визнане доцільним, і, мабуть, будуть гроші на подальшу реставрацію Київської фортеці. Таким чином у спільній праці нашого інституту та дирекції музею маємо надії, що щось таки буде нормально.

 

 

ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ

 

- Ви розповіли про Миколаївську браму. Кажуть, що ключі від неї досі хтось зберігає?

 

- Ці ключі, ви можете не тільки побачити, а взяти в руки в музеї «Косий капонір». Прийти – і на вітрині є ці ключі. Ключів два, один – на вітрині, а один – у заступника директора фортеці з наукової роботи.

 

- Ви розповіли про руйнування об’єктів Київської фортеці. 10 років тому там був зруйнований військовий телеграф.

 

- Будівля військового телеграфу була зруйнована не тому, що не було музеїфікації, а тому що (не підберу українського терміну) «безудержная алчность застройщиков погубила военный телеграф» вщент. Це був телеграф, створений маршалом Даву, – телеграф не електричний, це був семафорний телеграф, винайдений не «шевронівськми» мізками.

 

Наостанок ще хочу сказати, щоби залишити мажорну ноту. Чим ще знаменита Київська фортеця? Ми всі знаємо і читали в дитинстві книжку про барона Мюнхаузена. Так от, барон Мюнхаузен (барон Карл Єронім Фрідріх фон Мюнхгаузен) був пажом герцога Брауншвейзького і воював в складі російської армії фельдмаршала Мініха, яка мала зимові квартири в Київській фортеці. Тобто, барон Мюнхаузен вигадав свої польоти на гарматному ядрі, дивлячись на ті «єдинороги», які стояли в мортирних галереях Київської фортеці. Нова фортеця – це просто розширена цитадель. Петровська фортеця – це і є Лавра.

 

- Там дуже була цікава історія, як її будували. Там було заселено все. Всіх людей виселили, і зробили на тому місці фортецю.

 

- Я хочу сказати наступне. Ось Валерій Васильович Довбич і я – ми засновники громадської організації «Київське земляцтво». І ми можемо вам про Київ розказувати дуже довго. Я вам можу розказати, чому кладовище називається Байкóве, а не Бáйкове. Це була усадьба поручика Байкóва, якому дали землю в довічне користування, але передати нащадкам він не міг. І він сидів 30 років – гадав, що ж робити з цією землею, щоби вона назад не потрапила в казну. І придумав – він її віддав під кладовище.

 

 

З доповіддю виступив Сергій МИХАЛЬЧЕНКО.

 

Далі буде.

 

 

28.05.2017