Олеся Ісаюк

Текст Вінграновського складно вважати історичною прозою. Але все описане добре лягає на час пізнього СРСР і відносини “молодшого” покоління шестидесятників і “старших”
"Шляхом бурхливим": образ Сірка би більше пасував більшовицькому комісарові — за висловом Юрія Липи: “інтелігенти звихнені — тим тільки різать”
Парадоксально: чи не найразючіша динаміка зросту симпатій до Романа Шухевича – у змішаних за мовною ознакою українсько-російських сім’ях
Наші поразки і трагедії принаймні минулих ста років тригернуті війною. Аби ми почали пропрацьовувати цей аспект, треба, мабуть, параду українських військ по Красній площі. Бо така логіка маятника болю.
В романі про мазепинську еміграцію насправді йдеться про еміграцію міжвоєнну і ту, яка виїхала рятуючись від відновлення совєтської окупації
Колоніальна деформація – війну стали вважати катастрофою, де якісь інші люди залагоджують власні інтереси. Але просто зараз твориться міт війни за незалежність.
Якби був конкурс на найбільшу кількість історичних ляпів серед українських белетристів, Микола Лазорський отримав би безсумнівне перше місце
У свідомості колективного Заходу досі не урівняно нацизм і комунізм. І причина у тому, як болісним спадком Заходу і Сходу, помноженим на брак інформації, маніпулювала Росія у всіх її іпостасях.
Є в українській белетристиці текст, який згадуєш при перегляді фільму "Довбуш" і залишається враження, що сценаристи та режисер його принаймні читали. Це “Опришки” Володимира Гжицького
Ця книга Юліана Радзикевича – незвичний із багатьох точок зору текст про Хмельниччину, про Україну після Берестечка.