Текст Вінграновського складно вважати історичною прозою. Але все описане добре лягає на час пізнього СРСР і відносини “молодшого” покоління шестидесятників і “старших”
Наші поразки і трагедії принаймні минулих ста років тригернуті війною. Аби ми почали пропрацьовувати цей аспект, треба, мабуть, параду українських військ по Красній площі. Бо така логіка маятника болю.
Колоніальна деформація – війну стали вважати катастрофою, де якісь інші люди залагоджують власні інтереси. Але просто зараз твориться міт війни за незалежність.
У свідомості колективного Заходу досі не урівняно нацизм і комунізм. І причина у тому, як болісним спадком Заходу і Сходу, помноженим на брак інформації, маніпулювала Росія у всіх її іпостасях.
Є в українській белетристиці текст, який згадуєш при перегляді фільму "Довбуш" і залишається враження, що сценаристи та режисер його принаймні читали. Це “Опришки” Володимира Гжицького
