Олеся Ісаюк

Ресентимент — то не лише інстинктивна опора для збереження ідентичності, а ще й форма пам’яті про те, як воно було колись. Пам’яті фрагментованої, неповної, але все ж…
Поява на екранах фільму “Довбуш” воскресила стару дискусію. Та час уже звикати до неідеальності наших героїв, осмислюючи їх у контексті процесів європейської історії
У російсько-українській перспективі має значення передусім те, що ідеал “молодшого брата” був універсальним виправданням всілякого придушення української суб’єктності.
Твір виділяється вже тим, що “кримськотатарська” сторона постає цілком собі живою і людською, а не вічною затичкою на негативні ролі
Переосмислена версія меморіалізації пам’яті жертв нацизму — це також питання імперського виміру Другої світової.
Ряд суспільних практик перетворюється на корсет. І відмова від ідентичності виглядає цілком допустимою ціною "цивілізованості"
У центрі дії всі тогочасні драми Східної Європи: український рух, проблеми євреїв, трагедія кримських татар
Однією з центральних мотивацій жертв геноциду жити далі було бажання справедливості. Справедливості в її екстремальному старозавітному варіанті — “око за око, зуб за зуб”.
Саме пам'ять, цей зрадливий інструмент, про українське і про громадську активність зачищали чи не найретельніше...
Україна постає не тільки у традиційному дусі народництва як “країна козаків і селян”, а як суб’єкт і гравець у поєдинках лицарів плаща та шпаги