Це роман проти імперіалізму й імперіалізмів, територія, на якій конфліктують історія і сьогодення, правда і кривда, надія і безнадія, травми й фантазії,любов на тлі переступу і переступ від непотамованої любові,світ спецслужб і їхніх жертв, світ-після-Аушвіца і світ-після-Ґулаґу, ці світи перетинаються, врешті, це той самий світ і сьогодні – наслідок вчора, а завтра – вміння дати собі раду з сьогодні.

Якою є мотивація тисяч хлопців на війні, яка для багатьох виявляється обтяжливою, які не розуміють, що жодного миру без війни й опору ми ніколи не дочекаємося?Солдат Механ воює за свободу і за любов, бо тільки за ці дві речі варто вмерти так само, як і варто жити.

Вона будує містки, зшиває історію Штатів і їхніх мешканців докупи. З цього погляду, історичний матеріал – проекція, терапія, модель. Надзавдання – з уламків відбудувати цілість, з уламків біографій і стосунків – соціальне мереживо. Можливо, навіть не відбудувати, а вибудувати, бо себе можна хіба вибудувати, зокрема і передусім з уламків, склеїти їх надіями, прихильністю, любовʼю, прощенням.

Йдеться загалом про українсько-польські стосунки в минулому і теперішньому, про умови збереження українськости в Польщі, про втечі з Польщі і повернення, про розбіжності у родинах на ґрунті національного самовизначення, про школу, церкву, хор і футбол.

На продовження і розширення фестивальної діяльності  Місяця авторських читань  львівська Мистецька рада «Діалог»  видала український переклад книги Душана Душека «Просте речення про любов» .Це збірка трьох новел: у м'якій обкладинці, ніжна в усіх сенсах – ідеальний подарунок до Дня закоханих для любителів хорошої літератури.

Тут, наче на долоні, людина війни зі всіма її страхами, сподіваннями та зухвальством, яка розуміє смертний фінал. І від цього усвідомлення тексти заряджені сильною екзистенційною напругою, що дало підстави порівняти «Спомини фронтовика» із твором «У сталевих грозах» Ернста Юнґера.

Висока трагічна нута від  усвідомлення марності людських поривань і пафос  незнищенності  всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії.

Це тексти добре націленого, кайфуючого драматурга, який усвідомлює, що здатен створити близький до самодостатнього твір: і для вдумливого читання, і для втілення в розкутому та, водночас, напруженому сценічному варіанті. 

Йозеф Рот максимально використовує нагоду для привернення уваги центрально- і західноєвропейської публіки до українців та України, яка належить до Європи й культурно, і ментально, тож уже бодай тому вартує уваги і введення в європейський дискурс та наратив.

У репортажі «Львів, місто», центральній частині триптиху, провідним мотивом обрано розмаїття краю: мов, релігій, культур, барв. Цю наскрізну думку Рот повторює в різних варіаціях.