Продовження теми. Початок – «Галичина 1880-1889 років – очима “Діла”».        

П. Барвіньскій загадав з п. Вахнянином а при помочи п. Коцовского [славетного дописувателя львівского до черновецкої "Буковини"] і двох крилошан — взяти ся за новий експерімент: орґанізувати між Русинами сторонництво католицко-клєрикальне.

Як бачите, радикали ідуть не до зливу партий, а до згоди між ними: окрім того до згоди на практичному поли полїтичному. Сим одним опридїляє ся цїли їх як до старої партиї, чи по Вашій термінолоґії до москвофілів, так і до народовцїв.

(А. Романчук у Бібрці і єго відйізд до Відня. Похвала д. Барвінского. Розлом у клюбі рускім. Словянска коаліція і клюб Лінбахера. Віче в Рогатині. Ще про кс. Стояловского).

Не бачимо обєктивного, справдї наукового відношеня до совістних і цїнних праць проф. Огоновского навіть зі сторони таких знанєм, наукою і будь-що будь характером і патріотизмом визначних людей, як проф. М. Драгоманів, а причина сего — звичайнїсінька партійність!

XV. Власне ще з давних давен україньско-руске громадяньство мало знало, що то таке йти вкупі.

Kurjer Lwowski помістив в двох послїдних числах статьї, що можуть заинтересувати загал Русинів. Першу статью написав п. Ив. Фр., а єсть она коментарем до другої статьї, надісланої Kurjer-ови якимсь руским prywatnym wikarym.

З священиків не явив ся нїхто, рівнож не можна було бачити міщаньства коломийского, а з интеліґенцій коломийскої крім пп. Даниловича, Ил. Гарасимовича, Трильовского і Павлика було з двох-трех людей. З интеліґенції поза-коломийскої прибув лиш д-р Франко.

Ледве чи єсть якій другій нарід, в котрім би було порозмірно тілько і так завзятих спорів, як у Русинів в Галичинї і Буковинї. Народовцї-українофіли борють ся з общеруссами-москвофілами і з рутенцями, поступовцї з консерватистами і з радикалами, толєрантні з православними та ультрамонтаньскими клєрикалами і з раціоналістами, і т. д. і т. д.

  "Усякий неутралітет є власне підпорою status quo, або дужчого. В прінціпі неутралітет Украінців є підпора народовецкоі реакціі. Зовсім немати діла з Галичиною Украінці не можуть. Вони, напр., посилають своі твори літературні в Правду, в Зорю, в Збірки товариства ім. Шевченка... а галицкі народовскі реакціонери, котрі захопили в своі руки дирекцію товариств і редакцій у Львові, витолковують перед своєю публікою факт сотрудництва Украінців у них, як згоду Украінців з йіх програмами, чим і імпонують многим."