І.
Маємо перед собою цїкаве літоґрафоване письмо, писане рукою посла Ол. Барвіньского. Письмо се, розіслане по краю, звучить дословно і буквально ось-так:
"Ваша Всечестности!
Вельми важною подїєю в національнім розвитку Русинів галицких був 1890 рік. Се була хвиля, коли галицкі Русини по довгій політичній блуканинї (маніфест "Слова" з 1866 р., процес Ольги Грабар, Наумовича і т. п.) в другий раз по 1848 роцї вивели народну справу руску на чисту воду, відцурали ся антинародних змагань і виразно зазначили національну окремішність і самостійність руского народу, стоячи при руско-католицкій Церкві і Габсбурґскій династиї.
Однак противники розвитку руского народу на основах народних і католицких уміли всїяти плевели в руску суспільність, заколотити і затемнити чисту руску справу під окликом консолїдациї всїх руских сил. Почали ся знов компроміси з антинародними елєментами, що внесли розстрій і розлад в руску суспільність і спиняють орґанічну роботу для розвитку руского народу в Галичинї на каголицкій основі. Дійшло остатними часами до того, що народних зборів (як станиславівске віче) уживає ся для зневаги найвисшого достойника руско-католицкої Церкви, або (як збори общества ім. Качковского) до демонстраций антинародних і антикатолицких. Така робота вводить деморализацию, розлад і розстрій в руску суспільність, затемнює сьвідомість національну і занапащує чисту справу руску. З такої роботи виходить очевидна шкода для руского народу. Дальше так бути не може і не повинно.
Інтерес руского народу вимагає, щоби всї щирі прихильники національної ідеї рускої, що непохитно стоять на основах руско-католицкої Церкви і самостійности національної руского народу, сполучили ся до спільної працї для національно-полїтичної і економічної орґанїзациї і дбали ревно і щиро про національні, полїтичні, просьвітні й економічні потреби руского народу і на тім полї трудили ся в дусї руско-католицкої Церкви.
По мисли ухвал довірочних зборів з 26 грудня 1895 і 22 вересня 1896 р. підписані мають честь просити Вашу Всечестнісгь на довірочні збори у Львові дня 14 н. ст. жовтня с. р. о год. 3-ій пополудни до салї ратушевої, а се запрошенє яко карту вступну до салї просимо мати конечно з собою.
Предметом нарад буде передовсїм справа заснованя товариства, котре взяло би ся за таку орґанїзацию і було огнищем висше згаданої роботи для руского народу в Галичинї. Маємо повну надїю, що з огляду на велику вагу справи сеї не пощадите часу і труду і зволите прибути на сї збори. Дальшим предметом нарад будуть внесеня участників. Колиж зайшлиб важні перешкоди, просимо кількома словами звістити нас о сїм.
У Львові 30 вересня 1896.
Олександер Барвіньский посол до Сойму кр. і Ради держ.
Анатоль Вахнянин посол до Сойму кр. і Ради держ.
Пюрко кралошанин.
І. Чапельский крилошанин.
Др. Волод. Коцовский
Р. S. Позаяк саля ратушева відступлена нам від 3-ої до 6½ год. просимо прибути точно о год. 3-ій."
З наведеного повисше письма виходить, що п. Барвіньскій загадав з п. Вахнянином а при помочи п. Коцовского [славетного дописувателя львівского до черновецкої "Буковини"] і двох крилошан — взяти ся за новий експерімент: орґанізувати між Русинами сторонництво католицко-клєрикальне, і то з "самих щирих прихильників національної идеї руско-україньскої" — pardon! не "руско-україньскої", але "рускої". Звичайний свій вислов: "идея руско-україньска" п. Барвіньскій з легким серцем викинув за пліт; в цїлім сїм письмі не ужив того утертого вислову анї разу — мабуть длятого, що назва нового сторонництва "руско-україньско католицко-клерикальне" була би за довга, а річ ясна, що коли коротше сказати "руско-католицко-клерикальне" сторонництво, то вже само собою розуміє ся, що оно "україньске"...
Потребу такої орґанізації мотивує пан Барвіньскій не лиш по крутарски, але ще і так недорічно, що просто не хоче ся вірити, аби се письмо було виробом професора педаґоґічної школи.
"Галицкі Русини" [siс!] — каже він — по 1848-ім роцї довго блукали політично [маніфест "Слова" і процес Ольги Грабар"], аж 1890-ого року вивели народну руску справу на чисту воду, відцурались антинародних змагань і т. д. — Прочитавши таке, мусиш хиба лиш здвигнути плечима. Прецїнь же ті галицкі Русини, що видавали маніфест "Слова" і були героями процесу Ольги Грабар, не вивели народної справи на чисту воду в 1890 роцї і не зазначали національної окремішности і т. д., — а знов ті галицкі Русини, що не годили ся з маніфестом "Слова" і з засадами героїв процесу Ольги Грабар, не потребували відцурювати ся антинародних змагань і т. д., бо они нїколи не голубили тих змагань. Правда, пок. Володимир Барвіньскій, автор і творець спільного першого всенародного віча у Львові і першого спільного комітету виборчого, перевів був 1880 року консолідацію Русинів, народовцїв з т. зв. старою партією і навіть з москвофілом Богданом Дїдицким, в котрого "Слові" появив ся був маніфест з 1866 року, — але консолідацію тілько для цїли солідарної боротьби політичної против зовнїшного ворога; в прочім обі сторони оставали ся при своїх змаганях: народовцї при народних, а москвофіли при антинародних. Так дїяло ся до падолиста 1890 року, а від тогдї змінила ся сатуація о стілько, що консолідація Русинів, котрій початок дав пок. Вол. Барвіньскій, розбила ся і до нинішного дня єї нема, а противно, Русини розбивають ся що-раз дальше на сторонництва — як свідчить о тім наведене письмо п. Ол. Барвіньского.
Дальше п. Барвіньскій каже, що противники розвитку руского народу на основах народних і католицких уміли всїяти плевели в руску суспільність [siс!], заколотити і затемнити чисту руску справу під окликом консолідації всїх руских сил, почали ся знов компроміси, a се внесло розстрій і розлад в руску суспільність і спиняє орґанічну роботу для розвитку руского народу в Галичинї на католицкій основі. — Тут знов мусиш хиба лиш стиснути плечима. Прецїнь же по 1890-ім роцї руска суспільність лишила ся такою, якою була перед тим — подїлена на табори: народовцїв, т. зв. старих з москвофілами і радикалів — отже в "рускій суспільности" остали ся "плевела", які були перед тим. А що до заколоченя і затемненя чистої рускої справи — то заколотив єї і затемнив не хто другій, як сам п. Барвіньскій. Він то незабаром пійшов против проґрами "Народної Ради", котру то проґраму постановив загал народовцїв, а коли той загал візвав єго, щоби навернув ся, — він, віддавшись в могутну опіку ґрафа Баденього, пустив ся своїм манівцем усе дальше й дальше, аж поки не зайшов туди, де став нинї в кумпанії п. Вахнянина. І він то, а не хто иншій, внїс той розстрій і розлад, на котрий в своїм письмі плаче крокодилевими сльозами. Проба консолідації всїх руских сил була — як відомо — ставлена зі сторони народовцїв так, щоби т. зв. стара партія станула на основі самостійности і окремішности руского народу, а знов радикали щоби відступили від точки о вірі в тогдїшній своїй проґрамі. Отже ся нова проба консолідації мала характер зовсїм инакшій, нїж консолідація переведена пок. Вол. Барвіньским, — она зовсїм не перечила проґрамі народовцїв і ми скажемо ще й нинї: Дай Боже Русинам, щоби консолідація всїх Русинів на таких основах могла коли настати. Правда, она страшна Полякам, длятого ми й не дивуємо ся, що п. Барвіньскій і єго сателіти на саму гадку о нїй дістають корчі...
Вкінци каже п. Барвіньскій, що— нїбито в наслїдок якихсь "компромісів [?] з антинародними елєментами" — дійшло остатними часами до того, що станиславівского віча ужито для зневаги кардинала Сембратовича, збору общ. им. Качковского до демонстрацій антинародних і антикатолицких. Тут уже справдї — як Нїмець каже: steht der Verstand still супротив совісти і розуму пана Барвіньского! Демонстрація на зборі общ. им. Качковского була прецїнь не перша, — се давна исторія і з нїякими "компромісами" [не знати, що п. Барвіньскій тут має на гадцї] не може мати нїякої звязи. А що-до станиславівского віча — то єго устроював з иніціятиви "Народної Ради" комітет народовцїв, до котрого входили навіть священики. Треба несовістности такої великої як гори гімаляйскі, щоби підсувати тому вічу интенцію: ужити єго для зневаги голови церкви! То так само, як би о тій подорожи до Риму, коли то нашого кардинала зневажила москвофільска молодїж на двірци у Відни, сказав хто, що подорожи до Риму ужито для зневаги голови церкви!
Ось такі совістні і розумні мотиви подав п. Ол. Барвіньскій в своїм письмі скликуючім щирих прихильників національної идеї рускої до орґанізації руско-католицко-клєрикальної для "орґанічної роботи на католицкій основі".
І по що було того всего? Чи не лучше було написати просто: "Ми, то значить я, Олександер Барвіньскій, з моїм товаришем Вахнянином, стратили вже всякій кредит межи народовцями. А коли ми маємо у наших протекторів щось значити, мусимо прецїнь мати якусь фірму. Отже ми розсудили і чинимо вам відомо, що нашу загальну непопулярність серед Русинів могла би ще замаскувати хиба одна руско-католицка церков. Отже ми хочемо дальше вести свою "орґанічну роботу" на основі католицкій — і молимо вас конечно приїхати дня 13. с. м. до львівского ратуша, бо чим же нам і зачати, як не основанєм руско-католицко-клєрикального" товариства?"
Се було би kurz und bundig.
[Дѣло, 12.10.1896]
ІІ.
Розібравши мотиви письма п. Барвіньского, яким він скликує щирих прихильників національної идеї рускої до завязаня нового товариства на католицкій основі, і вказавши властивий мотив того нового політичного "подвигу" п. Барвіньского — нинї хочемо зовсїм обєктивно розглянути ся в питаню: чи тота нова "орґанічна робота" потрібна для народовцїв та для справи рускої і які є можливі наслїдки з неї.
Русини-народовцї в Галичинї мають від 11 лїт своє політичне товариство "Народну Раду" з ясно зазначеною цїлею. Се товариство від близько 9 лїт, а відтак в докладнїйшій формі від 5½ лїт оголосило свою проґраму і все вірно держало ся єї і держить ся. За весь час свого истнованя "Народна Рада" показувала повну толєранцію і нїколи нїкому не відмовила принятя в члени. Отже се товариство, поважне і числом своїх членів [тепер 716], все уважало ся і уважає ся політичною репрезентацією руско-народного сторонництва.
Тепер же знайшла ся серед Русинів-народовцїв горсточка людей, котра мимо всего того закладає нове товариство політичне, на иншій основі. Очевидно, що сі люде, закладаючи нове товариство руско-католицке, тим самим виступають з сторонництва руско-народного.
На передї тих людей стоять рускі Діоскури — Барвіньскій і Вахнянин. Свіжа бесїда того другого в віденьскій радї державній була — як показує cя — интродукцією до завязаня нового товариства. Що правда — оба ті панове фактично перестали бути членами народного сторонництва вже від кількох лїт, а тепер розлучають ся з ним також формально. Не є они вже членами руско-народного сторонництва, бо — як ми вже вчера згадали — они перестали держатись основ народної проґрами, котрі ми для пригадки навели недавно в "Дѣлї" при нагодї повідомленя видїлу "Народної Ради" о завязаню самостійного комітету виборчого. Они не хотять "свобідного" розвою нашої рускої народности [точка І. проґрами], они не уважають "народу основою нашої сили" [точна II.], они не стоять "на основі поступово-демократичній" [точка IV.], они не хотять через цїлий нарід "добувати і берегти повні свободи конституційні" [точка V.] і т. д.
П. Барвіньскій з-разу сам, а відтак з п. Вахнянином, намагав ся заволодїти рускими видавництвами і рускими институціями. Перед трема роками хотїв він з своїми сателітами опанувати "Дѣло" — і вже голошено, що "Дѣло" дістане ся в руки людей "нового курсу", — а коли відтак прийшли до пересвідченя, що надїї их даремні, — виступили з видавництва. П. Барвіньскій ще перед тим виступив з видїлу "Просвіти" а потім і товариства педаґоґічного, подавши зa причину перетяженє працею. Відтак пп. Барвіньскій і Вахнянин пробовали рятувати свою ситуацію ще в "Народній Радї" і на загальні єї збори 1894-ого року стягали они — чи их товариші — навіть телєґрафічно своїх сторонників, щоби вступали в члени і приїхали на збори. Видїл "Народної Ради" всїx зголосивших ся навіть в остатній хвили приняв, а таки фіяско обох проводирів показало ся в повнім блеску. В пів року пізнїйше п. Барвіньскій хотїв заволодїти тогдїшним, в 1891 роцї вибраним головним комітетом виборчим, але й се єму не удало ся і він виступив з "Народної Ради". Замість опамятати ся і завернути на давну дорогу, на якій розвивав хосенну дїяльність в Тернополи, і тим способом відзискати утрачене довірє, він — маючи до вибору між довірєм свого народу а довірєм правительства та верховодячих сфер, рішив ся за тим другим і нинї закладає товариство руско-католицке!
Се зовcїм нова дорога у нас. Правда, були вже й перше поодинокі люде — виїмки, котрі католицизм клали на першім місци, а народність на другім, як ставить п. Барвіньскій в cвoїм письмі, — але весь загал нapoдoвцїв стояв та й стоїть все на тім, що ми Русини всї родимо ся Русинами, а исповідниками якоїсь віри доперва стаємо ся, одні сеї, другі тої [в Галичинї і на Угорщинї віри католицкої, на Буковинї і в Россії віри православної] та що ті Русини-народовцї, котрі є обряду греко-католицкого, хотять і дальше при нїм остатись і всякій пропаґандї, чи то православній чи латиньскій, суть противні, але они є не віроисповідною, але народною партією, до котрої можуть належати і люде иншої віри. [Годї виключати від спільної роботи н. пр. проф. Мих. Грушевского длятого, що він православної віри.] Тої засади держали ся всї Русини-народовцї, так добре священики, як і миряне — і пок. о. Стефан Качала все єї підносив з натиском.
На скілько деякі особи, підписавші письмо п. Барвіньского — судивши після давнїйших их може й нетаєних пересвідчень — надають ся на оснувателїв товариства католицкого — в се не хочемо входити. Ми-ж були свідками, як у нас остатними часами деякі людцї через одну ніч поперевертали ся з крайних опозиціоністів на крайних урядовцїв і клянуть ся, що зробили се з найглубшого пересвідченя, — то як же не вірити, що з найглубшого пересвідченя можна мало помалу перевернутись з ліберала і з поступовця на ексклюзивного клєрикала.
Річ для кождого Русина чей-же ясна, що нинї навіть для найщирійших католиків витворювати партію католицко-клєрикальну є менше потреби і підстави, як коли небудь, бо серед Русинів нинї так як би вже й не було супротивних пропаґанд — навіть радикали залишили виступати против реліґії і духовеньства яко такого. Отже чи не буде сей найновійшій "подвиг" п. Барвіньского et Соmр. радше некористним навіть для самого католицизму, могучи дуже легко викликати противні струї, — а по друге, чи руска церков зискає на тім, коли ролю єго защитників возьмуть на себе люде идучі в політицї против волї народу і не маючі в народї довіря, — над сими питанями повинні би застановити ся ті, кого се може і повинно обходити. А питаня ті підносимо не з яких-небудь вузко-партійних мотивів, але єдино з щирого бажаня добра для справи загальної.
П. Барвіньскій перед роками належав до оснувателїв "Народної Ради", — нинї він оснувує нове товариство. "Народній Радї" і народному сторонництву він тим не зашкодить, — дїло єго вийде їй навіть в користь о стілько, що п. Барвіньскій відлучить ся явно і не буде вже деструктивним чинником в самім орґанізмі Русинів-народовцїв. Але чи буде се здорово і для цїлого руского орґанізму? Може й так...
[Дѣло, 13.10.1896]
13.10.1896