[Статья надіслана.]
Ледве чи єсть якій другій нарід, в котрім би було порозмірно тілько і так завзятих спорів, як у Русинів в Галичинї і Буковинї. Народовцї-українофіли борють ся з общеруссами-москвофілами і з рутенцями, поступовцї з консерватистами і з радикалами, толєрантні з православними та ультрамонтаньскими клєрикалами і з раціоналістами, і т. д. і т. д. А борба веде ся з такою завзятостію, що не зважає ся анї на спільне небезпеченьство, анї на спільні интереси, тілько на спеціяльні интереси сторонництва. Ба, що більше, в тій борбі забуває ся дуже часто на спільну всїй просвітній суспільности етику і воює ся оружієм, недостойним честного чоловіка.
В 140 числї Дѣла були приведені отсі слова з Галичанина: "В програмі п. Романчука — говорится о вірности римо католицизму. Логично взявши, сторонники тої програми не должни ни словом ни помишленіем виступати против латинщенья обряда уніятской церкви." Редакція Дѣла вже виказала наглядно, що тут заходить просте, грубе фальшованє, отже чин нечестний, негідний. Се-ж, на жаль, не єсть поодинокій случай, але цїла борба того сторонництва, котрому служить Галичанин, против Русинів-народовцїв вела ся і веде ся переважно таким самим способом. Я пригадую собі лише одну полємічну статью против народовцїв, ще в Слові покійним Володимиром Стебельским в 70-их роках майже в чистім россійскім язицї написану, котра держава була в достойнім тонї. А вже-ж так само, як межи честними людьми, як межи просвітними народами в поєдинку та в війнї виключене єсть уживанє затроєного оружія і инших того рода средств, так в борбі поодиноких сторонництв повинно бути виключене уживанє фальшованя, ложи, клевети і других таких способів.
Можна було думати, що фракція радикальна буде поступати инакше. Що она кидає ся безустанно, за кождою найменшою причиною або і без всякої причини, з найбільшою завзятостію на народовцїв, се дасть ся зpoзyміти: нове сторонництво хоче межи иншими і сим способом як найбільше шуму і галасу о собі робити та доказувати управненя своєї окремішної екзистенції. Але наші радикали і так само не перебирають в средствах, як москвофіли, дарма що яко противники єзуїтів мусять осуджувати их мораль: цїль освячує средства. Кілько то они в малім часї півтретя року наговорили і пописали грубої, негідної неправди на народовцїв, з котрої тілько маленька частина була відтак народовцями зазначена!
От возьмім хоч би — оден зі слабших прикладів — остатнє подвійне число Народа з 1 липня. В тім числї, (мимоходом сказавши, посвяченім головно напастям на народовцїв) знаходить ся найперше передова статья "Нова доба", підписана М. П. Статья тота зачинає ся такими словами: "Під напором нашим народовці не зважилися попарадувати перед папою іменем України-Руси." Дальше сказано, що здавало ся вже, що "світскі народовцї справді спасуться від Риму і зможуть, як во дни своєі молодости, поглянути в очи Неньці Украіні. Аж ні!" они зблизили ся знов до митрополита. Потім описано нeвіpнo повитанє митрополита народовцями у Львові, наведена (що правда, дословно) промова п. Романчука, і виведене таке заключенє: "Чи ся найновіща маніфестація народовців вийде ім на добро..., видно буде незабаром, особливо коли Рим напре на своі постанови що-до уніяцкоі церкви і коли народовцям треба буде, для консеквенціі, піддержувати того, що буде вводити в житє ті постанови." Що на ту статью, бючу правду кілька разів просто в лице, сказати? Хиба ще звиняти єї тим способом, що п. М. П. так запутав ся в тїснім кружку идей і поглядїв своєї партії, що мозок єго не в силї функціонувати нормально і розуміти річ так, як она розуміти ся повинна і як звичайний чоловік єї розуміє.
В тім-же числї Народа подибуємо дальше такі цвітки: "За реакцію в Галичині стала рішучо й партія украінофільско-народовска... після того, як та партія поставила себе під уряд князів церкви, навіть у свіцких справах" (в статьї М. Гордієнченка "Інтерес галицко-рускоі літератури"]. Дальше, в статьї "Народні віча": "Народовці, окрім деяких коломийских, що стоять під упливом радикалів — як звісно, є протів загального голосованя." Або в статьї "Політичні позички": "В ґазетах народовскоі... партіі є більші чи менчі уступи, живцем узяті з нашоі радикальної проґрами", і т. д. і т. д.
Того роду напасти москвофілів і радикалів мають очевидно двояку цїль: настроїти Русинів в Австрії против народовцїв і представити народовцїв в найгіршім світлї перед Україною і всею Россією, яко орудія Поляків і правительства або яко слуг реакцій і ультрамонтанства. Отже, панове, з такого способу войованя виходить, що ви хиба уважаєте свою справу за так слабу, що єї не можна боронити честним оружієм і треба аж уживати способів негідних, або що нас маєте за так сильних, що тілько затроєними стрілами можна нас побороти.
Нам, розуміє ся, не ходить о то, щоби ви нас не зачіпали. Нападайте на нас і два рази більше і два рази острійше як доси, скоро вам се потрібно чи завгідно. Але і найзавзятїйша борба може і повинна вести ся честним способом, і ми, відзиваючись до вашого почутя чести, сего одного жадаємо і маємо право жадати від вас — а ви очевидно від нас—: Бopiм ся честно!
Наконець ще одно слівце. Всї Русини, не виключаючи і декотрих народовцїв, в интересї своїм чи австрійскої держави, указують часом правительству на небезпечність, грозячу від аґітацій сяких чи таких (польских, українофільских (!), россійских і т. д.). Як-небудь в декотрих таких сказівках єсть незаперечима правда, однакож я гадаю: лишім журбу о тую справу правительству, а о скілько що загрожує нашим интересам, тоє поборюймо нашими силами. Така борба буде благороднїйша, а може і не менше yспішнa...
Дѣло
12.07.1893