Kurjer Lwowski помістив в двох послїдних числах статьї, що можуть заинтересувати загал Русинів. Першу статью написав п. Ив. Фр., а єсть она коментарем до другої статьї, надісланої Kurjer-ови якимсь руским prywatnym wikarym.
Колись польскій гуморист, небіщик Лям, нapікaв на громадне ходженє руских питомцїв на університетскі виклади й називав се ходженє — розтручуванєм мирних людей "za pomocą gr. kat. Seminaryum". Рускій радикал з Kurjer-a Lw. cпaмятав собі мабуть сей дотеп і спожиткував єго дуже оріґінально: "za pomocą — jednego z księży najmłodszej generacyi, prywatnego wikarego" доказує, що нинїшні партії народовцїв і москвофілів — абстракційні, й мусять зникнути й бути забсорбовані клєрикалами й радикалами. Доказує він се на основі листу сего молодого священика. Як побачимо, лист сей що-до річи дуже слабо вяжесь з радикальним коментарем, поміщеним перед ним (в попереднім числї Kurjer-a); видно, що радикалови богато більше розходилось о свій коментар, як о сам лист. Ми придивимось вперед листови.
Боючись, що нїяке письмо руске не умістить єго "дивоглядних поглядів" (?!), удаєсь о. клерикал "єдино з патріотизму до безсторонної, правдивої і справедливої редакції Kurjer-a".
"Нераз чуємо наріканя, що латинники систематично підкопують наш обряд, мішають ся до справ нашої церкви, не дотримують конкордії (доказ — Тучапи, а в послїдних часах і се, що власти улекшують навіть одиницям перехід з гр.-кат. обряду на латиньскій). Дивно, що до сеї справи мішають ся й світскі Русини, виходячи з хибної основи, що гр.-кат. церков тїсно получена з народностію, та що з латинізацією поступає й польонізація. Чому-ж би не подумати собі Русинів лат. обряду? Коли-ж такими Русинами, яко Поляками, нїхто не займесь, то они мусять прилягчи до чужих; при виборах идуть з Поляками на шкоду Руси, а по-найбільше й свою власну. Але є й виїмки між ними, що йдуть з Русинами, ба домагають ся руских проповідей; що більше, один латиньскій священик вів по руски навіть катехизацію таких дїтей, та й не міг же инакше, коли справдї хотїв их чого научити. Такі Русини повинні-б мати рускі народні молитви, як мають такі-ж молитви Поляки, Нїмцї, Французи лат. обр. Отже світскі Русини повинні-б понехати середновічну борбу о обряд (отже Фотієви й моравскому Ростиславови йшло тілько о обряд? — се радикальна фраза, о. сотруднику; Ред.), а займитись Русинами лат. обряду, старатись в лат. opдинapiятax о таких священиків для тих Русинів, котрі-б уміли по руски, проповідували й катехізували по руски, бо-ж се лежить в интересї спасенія души сих Русинів (так, так, скажіть се, отче, лат. ординаріятам, щоб они не забули). Тогди відпаде поляченє через зміну обряду.
"Справи-ж гр.-кат. церкви (які?), — pozostawmy duchowieństwu. Не відгрожуймо ся Римови, бо се противить ся проґрамі проголошеній в соймі. Таке відгрожуванє може мати лише значінє — переходу на православіє (чи справді? а от Тучапи перейшли були на безконфесійність, Ред.), а хто скаже, що він гр.-католик, то мусить ним бути безусловно. Дотично зміни обрядів, то прецї тілько постанови церковні що-до віри й етики незмінні, а всї прочі можуть бути змінені властями, і рішає пpo се зверхник церкви."
Отсе в коротцї лист. Зачнемо від кінця. Не думаємо брати о. сотрудника надто траґічно й не думаємо також запускатись в далекі виводи богословскі. Оттакі виводи — се таки справдї полишім хиба богословам, ми люде світскі... Але з тої одробини катехизму, що научили нас бідних людей світских, ми затямили собі по просту, що коли-б... і не знати там хто радив нам гріх, то ми би не могли на се нїяк згодитись! А самоубійство чей гріх, отче? а байдужість для свого истнованя, для справ суспільних і національних, чи-ж се що иншого, як не самоубійство? Сего нам нїякій дїйстний клерикал не може на правду радити, се щось не спроста.
Висше в примітцї згадали ми про безконфесійність. Просимо о. клерикала (коли він справдї клерикал) не лякатись, — ми хотїли тілько зазначити виразно, що нам анї на гадцї якісь переходи, чи на православіє, протестантизм, штунду, чи на що. Ми — Русини, гр.-католики. Що же до безконфесійности, то не така се річ страшна, як виглядає з боку. Противно: probatum est!! В нашій безконфесійности (говоримо теоретично) не нарушили-б ми нї одної доґми, чи то католицкої віри чи етики, ми чекали-б спокійно (via Тучапи), щоб власти — ліпше поинформовані — позволили вернути нам на наш давний, чистий, незлатинізований обряд, а чей власти не були-б для нас менше вирозумілі, як для Тучапян. Було би в тім може трохи звичайного шахрайства з нашої сторони (наколи-б ми перейшли на безконфесійність підмовлені, з готовим пляном), та що-ж дїяти, коли инакше годї, ad majorem gloriam. А стояли-б ми так за наш обряд, бо він, дякуючи обставинам, тїсно получений з нашим національним истнованєм.
От куди веде казуїстика. Уживають єї инші, безоглядно, так чому би і ми грішні?... Лишім же єї на боцї, тим більше, що й о. сотрудник очевидячки тілько зажартував собі, хотїв нас налякати, мабуть ad usum свого приятеля. Та-ж прецї, коли вже маємо упоминатись о національні интереси й потреби в церкві — Русинів обряду латиньского (!), тож вільно нам світским чей упімнутись о дещо й у своїх власних "ординаріятів"; чи-ж Русини гр.-католики таки вже справдї гірші від Русинів-латинників? Ми мусимо безоглядно, твердо, упоминатись о наші національні интереси в церкві, тим усильнїйше, що духовеньство наше (дякуючи не якомусь там "нововихованому типови молодої ґенерації духовних", нї, але за-для хвилевих обставин) має при оборонї своїх питомих интересів в великій части звязані руки. Патріотичний о. сотрудник буде міг тут дуже легко порозумітись з нами світскими, й поинформує нас може в потребі (от як на пр. латиньскі духовні информували світских Тучапян). Дбають же про интереси своєї церкви не тілько світскі Русини, але й Поляки, Нїмцї, Французи... всякі можливі "Европейцї".
Певно, треба тямити й про Русинів-латинників. Се навіть річ перворядної ваги, гідна уваги "Народної Ради" й наших послів. Автор листу заслужив ся, вказавши на неї. Але наш власний обряд нам близшій і дорожшій. В справах віри й етики наша Русь з давен-давна хилилась до згоди з Римом, офіціяльної схизми у нас властиво таки здавна якби й не було, а розходилось о обряд, та — о тих нещасних посередників між нами а Римом (дякуючи нашій політичній слабости). Поки що — ми кождий перехід на обряд латиньскій мусимо уважати готовою національною стратою; мусимо виступати против него тим острійше, що супротив конкордії можливий такій перехід тілько дорогою нарушеня доґм (Тучапи) та кривленя совістею. Але й се правда: malе parta нїкого не збогатили. По усуненю різниць обрядових прийшла-б черга на різницї племінні й суспільні, поминувши вже, що кожде довільне нарушуванє прав веде до анархії. Вже так раз з нами було. Не знаємо, чи потрібно би сего кому на ново...
На се послїдне спекулює так трохи радикальна екзеґеза клерикального листу. Радикал бачить, що без клерикалізму не має радикальна партія у нас рації бутя — яко осібна партія, принціпіяльно різна від народовцїв. Придивім же ся ще писаню радикала, тілько обережно, бо се вже така тононька тканка, що таки за дотиком рве ся.
(Конець буде.)
[Дѣло, 31.07.1893]
(Конець.)
Поміщуючи клерикальний лист зауважує коментатор, що лист сей характеризує нам "тип нової ґенерації духовеньства руского, ґенерації вихованої в дусї рішучо відміннім від того, що ним переняті були давнїйші ґенерації". Сей нїби-новий дух от-якій, двома словами: улеглість Римови, католицизм sans phrase.
"Найяскравійше иллюструєсь контраст нової ґенерації з старою освіленєм одного й того самого предмету — исторії церкви рускої — з одної сторони через Гарасевича, Петрушевича й Качалу (mixtum compositum, Ред.), а з другої на пр. через Пелеша (деж инші "приміри"? тут вже навіть на mixtum compositum здобутись годї, Ред.). У одних вірою "батьківскою" є православіє (! — Ред.), унія берестейска з 1596 р. є дїлом злохитрої політики, фальшівництвом кількох негідних епископів, жерелом безконечних поражень, нещасть і упадку Руси (як на виказанє контрасту — фраз досить, якби прямо з "Исторії" Дуди, Ред.), у Пелеша первістною вірою Руси є католицизм, унія була справдї національним поворотом до спільної вітчини духової, твopи руских полемістів і війни козаків з уніятами (! — щось нїби die gr. kath. Natiоn; і за все се має бути отвічальний о. Пелеш? Ред.) були простою реакцією варварства. Годить ся записати подїю, що під конець третого столїтя після унії, по Потїях, Руцких, Концевичах, Стебельских (знов mixtum compositum, так на прихапцї, для "заокругленя", Ред.), безоглядних прихильниках Риму, і по довшій реакції в нашім столїтю, вже в-третє (а унія флорентійска 1439 р.? а за в. кн. Изяслава Ярославича? а за Данила? Ред.) зростає сей тип, тим разом яко тип, а не яко виїмкова одиниця (чи справдї, чи лиш для того, що авторови так випало сказати? От-такі то наслїдки веде за собою виривкове та механічне вичислюванє историчних подробиць, Ред). Тип сей щораз сильнїйше починає мотати рахунки проводирям обох нїби-політичних сторонництв руских, що не хотять признати єго истнованя (а сі знов, котрим він до арґументації потрібний, конечно хотять єго у нас бачити, Ред.). Перше виразне заявленє єго чулисьмо в часї интронізаційного пиру теперішного митрополита, коли один з молодших духовних протестував против передованя cвiтcкиx людей у Русинів (дуже натягнене й попутане; бувало-ж таке саме й у час Гapaceвичiв і Пeтpyшeвичiв, а опроче — чому-ж би на пр. і в Поляків не мали передувати духовні? радикал натягнув тут дуже промову клерикала, Ред.). Що ся промова не віддавала поглядів личних видно з видавництв "Руси" й "Мира" та з проби з метрополичими послами. Проби не вдались, бо рускій ультрамонтанскій тип не був ще вироблений і численний, а видавництва, окрім "Руси", слабі (похвала "Руси" пахне трохи взаїмною адмірацією, Ред.). Але тип росте, як видно з "Посланника", "книжочок міссійних (! Ред.), та товариство "Св. Петра й Павла".
Дискусія буде відтак значно улекшена (для радикалів, Ред.), обіч радикалів стане сторонництво друге, также народноруске — бо-ж не цураєсь на пр. молитвів в народній мові (коли б так, то було-б се тілько поправне виданє давних Гарасевичів... Дискусія народовцїв з такими клерикалами була би также улекшена, Ред); але рівночасно будуть клерикали сторонництвом европейским, а що йно через консолідацію тих двох супротивних сторонництв війде Русь в сферу політичного житя цивілізованих народів (високій стиль! Ред.). Буде се відповідати структурі рускої суспільности, окликови — popi i chłopi. Збори радикальної "Народної Волї" в Коломиї будуть дуже важним кроком до сего. (?! Якось оно хиба не так: прецїнь радикал Сандуляк боронив радикалів против закидів безбожности й безвіри; де-ж тут отся "принципіяльна" різниця від народовцїв?! Сконсолідують ся хиба з часом чотири сторонництва з дотичними "Волями": радикальне, клерикально-радикальне, радикально-клерикальне та клерикальне, не числячи вже твердих, бо й між ними є всячина... Ред.). Орґанізація ультрамонтаньско-католицкого сторонництва послїдує без сумнїву небавом (а не ультрамонтаньскі клерикали де подїють ся? Ред.).
Сконсолідованє сих двох сторонництв зробить конець теперішному хаосови серед Русинів (отсе чуємо голос небіщика "Мира", Ред.). Такі далекі идеали (по радикальному належало сказати "максимальні идеали, Ред.), як Русь по Камчатку та самостійна україньска держава зникнуть (може би радикал пустив ся з такою проповідею про злишність національних держав в міссійну подорож по Европі, до таких "Европейцїв" як Бебель, Лібкнехт і ин., або хоть до польских "narodowych socjalistów" у Львові та в Познани; Ред.). Крім фанатиків-фантастів та кандидатів на еміґрантів всї будуть мусїли рішитись ити або з попами або з хлопами (слїдують довженні фрази про "неґацію критики, новочасну науку, консерватизм політичний, консеквентний демократизму поступ"... Питаємось що-до "фантастів": чи ж і між радикалами нема "максимальних проґрам"? Що же до "еміґрантів, то супротив гіркої нужди недавних еміґрантів-селян, міг був д. радикал сховати сей дотеп на лїпші часи; Ред.).
Сі свої замітки подає радикал нїби-то тілько для "старанної і докладної информації". На жаль, не можемо назвати информаціями сего, що не відповідає дїйстности. Наколи в клєрикальнім листї порушені два справдї актуальні питаня: про Русинів-латинників та про відношеня cвітcкиx Русинів до адміністраційних розпоряджень — зле поинформованих — духовних властей, то в радикальнім коментари є хиба — максимальні pia desideria радикалів: хід мисли дуже штучний і натягнений, з тяжкою бідою зібрані дані ледви вистатчають для якої-такої арґументації, а при зверхній правдивости наведених автором подробиць видно незрозумінє их внутрішної звязи й значіня.
Все-ж таки коментар сей цїкавий; він пояснює нам, чому то на пр. наші радикали стоять за целібатом: они не можуть уже раз діждатись правдивих клерикалів, виразних, sens phrase, а тимчасом без клерикалів — падають их премісси, не сповнюють ся пророчества, паде в грузи цїла штучна радикальна будова. То-ж они фанатично замикають очи на дїйстне житє, а поки-що різними способиками понукують та підпомагають клерикалів, витягають навіть неповинні "книжочки міссійні" (а крейцарова библіотека "Пролома"?). Пристрасть веде их до найрізнїйших союзників: до москвофілів, клерикалів, Поляків — і з ними они бодай людяні, тілько для нapoдoвцїв нема для них не то людяности, але доброго слова. Се дуже цїкаве явище патольоґічне.
Що-до клерикализму, то видимо у радикалів цїкаве принціпіяльне незрозумінє річи: клерикали не є суспільною верствою! Селянин, властитель малої грунтової посїлости може бути такій самий клерикал, як і пан — оно-ж так в цїлій "Европі". Де-ж тут супротивність интересів "хлопских" а клерикальних? Оно читаєсь гарно — клерикали й хлопи! — тілько що оно проста неправда... Прецїнь Ирляндія в Европі, а у Ирляндцїв духовеньство чуєсь за одно з народом і дуже ревно боронить "хлопских" интересів.
Що-до наших руских клерикалів, між духовеньством, то кастовість тут ще менше можлива: наш духовний має родину, мусить як кождий другій заробляти на сю родину, так як селянин, або лїкар, або урядник. Відграничати єго від суспільности може хотїти лише той, що задумує щось на шкоду сеї суспільности!! Се факти житя, а клерикальна казуїстика потрібна хиба для дїтваків та карієровичів, що попадають з крайности в крайність та пробують полатати радикальну минувшість з хвилевим "клерикальним" духом — в горі. (Деяку одвічальність за се мусять взяти на себе й радикали, бо "підготовили" так часть сеї молодежи, що тепер запуталась). Клерикализм же яко спеціфічний настрій части духовеньства був у нас з давен давна, як всюди; великої різницї між ультрамонтанами, а "прихильниками батьківскої віри з перед 1596-го р." тут нема.
Розуміють же се все хоть вчасти вже й радикали. Живі між ними ті, що роблять щось cпpaвдї політично-хосенного, а не теоретизують тілько — они зближились до духовеньства: о се-ж розбилась навіть котрась радикальна "проґрама"... Не — дїлитись на штучні сторонництва, але всї наші интеліґентні сили повинні лучитись разом і з народом, се — а не подїли на "партій" з нїби-"европейскими" етикетами — дасть нам потрібну політичну силу для оборони своїх прав, заспокоєня потреб, та що-раз дальшого свобідного розвою.
В нових власне часах повстав і щораз більше скріплюєсь зовсїм новий суспільний стан. Єго не було нї в старину нї в віках середних: невільник був невільником, мужик мужиком, мiщaнин міщанином. Єго, видно, нема ще в нїякій скриночцї домашної суспільної економії наших радикалів. Стан сей — интеліґенція, що згодом дїлить між себе працю й рівняє усуває давні суспільні верстви й різницї...
[Дѣло, 01.08.1893]
01.08.1893