Вчера, в нeдїлю 30 н. ст. липня, відбулись в Коломиї перші збори радикального товариства політичного "Народна Воля". Збори відбувались в будинку в огородї міскім. Явилось по-над 150 селян, переважно з місцевостей близших Коломиї, хоч, що правда, були селяне і з дальших повітів, як товмацкого, надвірняньского, a навіть з-під Тернополя з села Купчинець і з Буковини з села Чарапчева. Ся досить численна участь селян дасть ся витолкувати тим, що розіслано по-над 500 особистих запросин — річ доси небувала в практичнім приміненю нашого житя політичного. З священиків не явив ся нїхто, рівнож не можна було бачити міщаньства коломийского, а з интеліґенцій коломийскої крім пп. Даниловича, Ил. Гарасимовича, Трильовского і Павлика було з двох-трех людей. З интеліґенції поза-коломийскої прибув лиш д-р Франко. Відпоручником власти політичної на сі збори був комісар Хшонщевскій. Збори зачались о 3-тій год. з полудня.
В имени тимчасового видїлу "Народної Волї" повитав зібраних "панів-товаришів" д-р Северин Данилович: Товариство завязалось на то, щоби образувати політично селян як передовсїм в коломийскім і околичних повітах так і взагалї в цїлій Галичинї, — в напрямі радикально-демократичнім — особенно же, щоби добитись заведеня безпосередного тайного голосованя, Товариство оперте на програмі радикальній. Від коли заведено конституцію, від тогдї зачало ся у нас житє політичне: всї люде зачали интересувати ся, що дїєсь в краю, зачали займатись правом, політикою. Тогдї виступили всї стани, круги, "сословія" з своїми бажанями та старались роздобути прав в свій хосен. Стан міщаньскій (промислово-торговельний) і стан більшої посїлости добули собі найбільше прав за-для того, що були найбільше просвічені; стан селяньскій майже не забирав доси голосу. У нас в Галичинї запанував в житю політичнім передо всїм стан більшої посїлости. Длятого треба доконче почути голос самого селяньства; треба щоби селяне взялись за житє політичне. Але не така то легка річ житє політичне. Треба просвіти, треба знати добре справи політичні, треба образованя політичного — і се задача "Нар. Волї".
І у нас — продовжав дальше д-р Данилович — зроблено де-що на тім поли: образовано селян політично, ставляно проґрами. Але вибрано до тої роботи неконче добру дорогу. Вся політика обмежилась на "противеньстві" против Поляків, котрі у нас взяли верх за-для більшої просвіти і більшої сили економічної. Руска интеліґенція не входила докладно, що властиво потреба селянинови яко такому, а лиш станула на грунтї національнім і боролась о мову, язик при всяких справах, от н. пр. в шкільництві. Партія національна опиралась на селяньстві, але говорила лиш про права національні, а не селяньскі. Розберім, чи було се відповідне? В громадї все говорилось і буде говоритись по руски, в школї вчать по руски, бо инакше дитина нїчого не зрозуміла би, хлопови все однаково, по якому прийде для него ліцитація, чи по руски чи по польски. Але селянинови не все одно, чи він має загинути матеріяльно. З того погляду виходить партія радикальна; у неї передовсїм справи селяньскі, добро селян, рівні права політичні, образованє політичне селянина. Селяне повинні знати кожду справу добре і не датись збити з толку. Сего вже по части навчив "Хлібороб", а дальше в тім напрямі робити можна при помочи зборів, віч, аґітацій, помочи правної і т. п. Отсе задача "Народної Волї".
По тій промові наступили формальности: перечитанє статутів, відчитанє спису членів і вибір видїлу.
П. К. Трильовскій відчитав статути, затверджені нaмicтництвoм 17 червня с. р., і поясняв поодинокі параґрафи. (Головні параґрафи сих статутів подамо пізнїйше.)
П. Павлик відчитав членів, що вписали ся до товариства. Вписало ся до 160 селян (з деяких сїл, як н. пр. з Карлова, надіслано списи кільканацяти членів) а з интеліґенції лиш тих пятьох людей, що війшли відтак до видїлу. Записані члени лиш в части заплатили членьску вкладку 20 кр., тож і замітка "Хлібороба", що селяне домагали ся побільшеня вкладки на 50 кр. та заявляли готовість заплатити єї, подобає на звичайну сему орґанови чванливість.
До видїлу вибрані аклямацією на предложенє п. Трильовского: д-р Иван Франко, д-р Сев. Данилович, Мих. Павлик, Ил. Гарасимович, Кир. Трильовскій та селяне: Ив. Сандуляк з Карлова, Ив. Дорундяк з Кійданча, Н. Фокшей з Москалївки і Вас. Кійданецкій з Печенїжина.
Головою товариства вибрано аклямацією д-ра Ив. Франка, котрий — як мотивував п. Трильовскій, предкладаючи сю кандидатуру — положив великі заслуги для справи радикальної і поступу.
Д-р Ив. Франко, обнявши провід зборів, подякував за честь, віддану вибором на голову товариства, хоч як сам сказав, єго дїяльність звернена більше на працю наукову анїж на житє політичне. Але годї відмовити сему покликови зборів.
Відтак майже цїла дальша промова п. Франка була мов ґенеральною сповідею з минувшого житя і якимсь оправдуванєм. А в сповіди тій злучив п. Франко свою особу з п. М. Павликом і говорив в числї многім. Ми, я і Павлик — говорив п. Франко — зачали ту дїяльність від 1875 р. Тяжкі часи найшли на нас; люде відцурались і просто боялись нас — а лиш за се, що ми мали сумлїнє хлопске. Ми вийшли з-під сїльскої стріхи і не перестали думати про хлопску біду. Двацять лїт минає, а у нас тота сама думка, лиш що з поступом часу, ми пізнавали більше, як та біда глубоко запустила корінє. Ми належали з разу до товариства москвофільского, але то було лиш молодече товариство, відтак заходами одного чоловіка ми навернули ся до народовства задля живої мови, а опісля стали на грунтї правди. Ми стали соціялістами, обгорнули любовію нужденний нарід, бо як каже св. Павло: і сто язиками говорити не поможе, єсли нема любови. Ми не відрікаємось сего й тепер, але ми побачили, що не від разу можна до того дійти; треба перебути велику школу і ми стали радикалами. На грунтї галицкім треба вибирати посередну дорогу. Може ми й помиляємось що-до вибору средств в борбі о добро народу, але наші думки і наміри щирі. Роблено нам різні закиди. Казали, чого вяжетесь з темним хлопом, він мусить згинути — такої гадки суть і деякі Русини. Але ми не подїляємо тої гадки; ми стоїмо за борбою, хоч і не знаємо хто побідить; наша віра держить нас в тій борбі. Були покуси; може би були ми зискали ласку паньску, єсли би покинули наші гадки, — але ми вже за старі до того. Закидають менї космополітизм; я не був і не буду космополітом, хоч і мушу признавати загально людскі добутки. Казано, що я Русин, котрого кости обросли польским мясом, се неправда. Закидано, що пишу в польской ґазетї; сего я не встидаюсь, бо наші зносини звязані тїсно з польскими, а зарабляючи на хлїб, я служу все рускій справі. Впрочім польска ґазета прислужилась неодному Русинови, котрого голос не найшов місця у Русинів.
Товариство "Народна Воля" — закінчив д-р Ив. Франко — то мов мала дитина без опіки серед поля під вечір. Дитина боїть ся. Дитинї можна вказати дорогу і сказати: не бій ся! Боріть ся, а будучність покаже!
Приступлено до послїдної точки нарад — до внесеня членів.
Д-р Сев. Данилович, пояснивши популярно назву радикалів, що се корчівники лихих відносин — поставив внесенє: видїл "Народної Волї" видасть книжочку, де буде написане, чого домагають ся радикали у всїх справах, значить ся буде подане становище і проґрама партії радикальної. — При тім внесеню забрав голос Ив. Сандуляк і пояснив, що задача радикалів вичистити дички з саду: усунути лихо, під котрим стогне нарід — та боронив радикалів перед закидом безбожности і безвіри. — Внесенє принято.
Кир. Трильовскій poзпoвiв аґітацію, розведену в Австрії за загальним безпосередним голосованєм і внїс, щоби видїл виготовив петицію, розіслав єї членам, а члени товариства мали би збирати підписи. — В тій справі забрав голос Вас. Чернявскій з Вовчковець, але з бесїди виходило, що не мав ясного понятя о загальнім голосованю, бо все сходив на вибори громадскі, при котрих роблять, що хотять, лиш двір, ксьондз та их слуги. — Внесенє принято.
Справу окружних війтів порушило кількох бесїдників. Петро Федїв з Угорник зробивши порівнанє між матерію, котра для своєї дитини наймила няньку глуху, слїпу і недбалу, а селяньством, котре для добуваня і охорони своїх прав повисилало недбалих послів — перейшов на окружних війтів та остерігав перед ними, бо се будуть давні мандатори. — Ив. Сандуляк рівнож противний окружним війтам бо то тягар великій а вкроченє прав теперішних війтів. — Ухвалено, що видїл має виготовити і в тій справі петицію.
Бородайкевич з Бортник розводив ся над матеріяльною нуждою селяньства і хотїв розвинути свій плян поправи матеріяльного биту селян в той спосіб, щоби викуплено грунти більшої посїлости, як зроблено з пропінацією — коли комісар правительственний зворушив ся на сей плян, а презідія (д-р Франко) загалюкала Бородайкевича, подаючи причину, що тепер не о сїм говорить ся. — На представленє довірочне п. Павлика, що відобрати голос в такій справі чистий скандал для презідії — забрав голос д-р Данилович і сказавши, що справа прибільшеня землї для селян дуже важна але і не так легка, внїс: видїл обдумає средства і скличе в тій справі віче.
Олекса Полюк з Тенетник (?) порушив справу винайму селян на роботи в Румунії. Сей бесїдник і слїдуючі два: Ив. Сандуляк та д-р Данилович представили разячі факти надужить. Ухвалено: видїл виготовить меморіял, в котрім буде домагати ся, щоби жиди аґенти складали кавцію на додержанє точок контракту та щоби австрійскі консуляти в Румунії щирійше заопікувались винаймленим селяньством.
Ив. Фоктей з Москалївки заохочував селян, щоби сїяли насїнє, яке дістають від "патронят" (пpoвoдиpiв партії радикальної), бо крайна пора хоронитись селяньству від загибели.
Послїдна справа був протест против заводженя испитованих акушерок на кілька сїл. Бесїдники: Ив. Кузик з Карлова і Ив. Сандуляк виказували, що видатки на такі акушерки були би новим тягаром а помочи було би мало, бо акушерка не дала би собі ради. Натомість лїпше — висилати дївчат сїльских на науку акушерії а відтак ті дївчата вчили би сїльских баб. — Видїл "Нар. Волї" має тою справою занятись.
По тім замкнув д-р Ив. Франко збори. Найшов ся один селянин, що запроєктував відспівати "многая лїта" і вже розляглись перші звуки, коли "патронята" застановили спів, а п. Трильовскій піднїс оклик: Слава радикальній партії! Оклик найшов досить слабий відгомон — мабуть за-для того, що таке не було доси в практицї.
Дѣло
31.07.1893