відбулось вчера — а заким подамо загальний хід сего віча, зазначимо вражіня, які оно мусїло викликати у кождого щирого Русина.  

Так мимоволі приходиться питати себе самого, читаючи від якогось часу вступні статі "Дѣла", того органу "народноі" партіі і єі "конструктивних" елементів. Народовці — люде, що опираються на народі, ідуть з ним разом, поступають в дусі єго потреб і бажань — чи не так? До недавна можна було без сорому сказати, що так. Народовці прислухувалися досить пильно до голосу народа, скликали єго на віча та наради, силувалися сяк чи так заспокоювати єго потреби і бажаня. Тим іменно способом, ідучи дорогою вказаного пок. В.

В ч. 4 "Дѣла" з 19 ян. с. р. поміщено на чільнім місці письмо п. Романчука з Відня, де росказано ось що. Хоть рускі посли в Відні раз-у-раз указували центральному правительству на потребу полагодженя рускоі справи і хоть Тафе заявився до ceгo прихильно, як і намістник Бадені в соймі, то се діло не поступало наперед, а то 1) через рішаюче тепер становиско Поляків, при йіх незмінно негаційній політиці супротів Русинів і 2) через теперішню правительственну програму, що відсунула на бік усякі політичні та національні справи. Тож до кінця 1891 р.

Здорові були, мов любі четцї! Давно я не балакав з вами, ба й не надїяв ся вже так скоро привитатись до вас. Та мушу! Язик свербить, як у старої сидулї, голова трохи що не трісне від нагромадженої мудрости, а пальчики мої, таки самі складають ся в кулак, неначе-б их кортїло когось гаразд попобити.  

У Львові дня 27 н. ст. сїчня 1892.  

Дивну прояву обсервуємо в найновійшім часї: москвофіли і радикали, — ті, що в часї истнованя т. зв. солідарности партий робили, що тілько могли, аби солідарність тую розбивати, тепер на всї заставки чим-раз дужче кричать о потребі солідарности і пускають всякі штучні огнї на заслїпленє здорових очей руского загалу. Зі всего видно, що при нинїшній ситуації им невигідно і види на будучність у них що-раз більше помрачують ся... А серед публики рускої попадають ся такі, що фрази і фаєрверки беруть за щирість, за добру монету. Наївні, наївні!  

Притиснені до стіни опінією публичною на провінціі, вираженою на вічах народних а також признанями посла Телішевского, органи "новоі ери" винайшли нову термінологію, щоби нею хоч троха довше милити очи недогадливих і викручуватися ними від отвертого признаня, що нова ера була політичною помилкою і що треба шукати іншоі дороги, щоби з неі вилабудатися. Вони розділили Русинів на дві верстви, названі ними "конструктівні і деструктівні елементи".

Віче в Турці заповіджене було ще на початок ноября мин. р. майже рівночасно з вічем коломийским, та єго відложено і мабуть чи не на жаданє посла Телішевского, котрий тоді ще сидів у Відні в Раді державній, а хотів бути сам на вічу. Певна річ, що й для впорядчиків віча пожадано було почути слова свого посла про сітуацію, і віче відложено аж на декабр, на різдвяні феріі Ради державноі. Тимчасом сталися деякі досить важні річи. Д.

 

Коли б ми в своій публичній праці руководились особистими мотівами, то ми тепер мали би повне право радіти: все, що ми говорили про т. зв. "нову еру" з єi "угодою" сповняєся і майже сповнилось до кінця. І хід виборів у раду державну і хід справ у тій раді показують, що нема в тій ері нічого нового і що самоі угоди майже нема. Самі угодовскі органи, Діло та навіть Правда мусять говорити щось подібне до прямого признаня сего кінця бучно похваленого ними діла.