Сто років тому, 4 серпня 1919 року загинув у авіакатастрофі Дмитро Вітовський, Державний секретар військових справ ЗУНР.

  Сьогодні, 8 листопада, з нагоди 130-річчя від дня народження полковника Української Галицької армії, державного секретаря військових справ Західноукраїнської Народної Республіки Дмитра Вітовського на Личаківському цвинтарі вшанували його пам’ять, інформує прес-служба Львівської міськради.   Представники влади та громадськість міста поклали квіти та запалили лампадки на могилі видатного історичного та громадського діяча на Меморіалі воїнам УГА.  

У 24-ті роковини смерти полк. Дмитра Вітовського

Чарівна легенда... Двадцять три роки ворушить душі і серця... Оповідають її матері дітям, згадують її посивілі вже батьки, слухають її похилі старці. В понуру листопадову ніч шепочуть таємні, чарівні слова легенди придорожні верби та плачучі берези, які в німій жалобі схиляються над могилами і курганами, що розкинені по цей бік річки Збруч.  

Спомин.   Хоча літа затирають непомітно те, що переживалось, та бувають події, яких ніколи не забути. У моїй памяті ніч з 31. жовтня на 1. листопада залишилася як така насвітлена фільма, яку кожної хвилини можна розгорнути й висвітлити. Найменшу подробицю тямлю і досі, усе стоїть немов на яві перед очима з пропамятної ночі.  

(Виїмок з моїх споминів).   При Альзерштрассе, чи в котрійсь із бічних вуличок від неї, мав якийсь галицький купчик маленьку крамничку типу "шварц, мідел, повідел і ружних делікатесуф".   При тій маленькій крамничці була ще менша сніданкова кімнатка, де ви дістали нашу галицьку ковбасу з чісником, окоцімське пиво й бережанську, знамениту житнівку. Яким чином отсе добро передіставалося 1915 р. з краю до Відня, це вже було тайною купчика, власника крамнички.  

Це — не пеан. I не бажання підносити в уяві громадянства Тих, що чверть століття тому почали писати нові сторінки української історії своєю кровю. Що не словом, а чином документували істнування й бажання народу. Це — скромний спогад. Що метою звернути увагу молодого покоління дивитися в минуле й гордо спіраючись на ньому, сміливо творити майбутнє та з вірою йти назустріч подіям. Це — кілька хвилин заабсорбованої уваги читача, щоб у подіях теперішнього моменту не затрачував себе й свойого.  

Пізньої осени або з початком зими при кінці 1906. р. явився в мене у Львові ученик вищих кляс ґімназії. Сказав, що приїздить від орґанізації українських ґімназистів міста Станиславова, просив революційної літератури і поради. Цей ученик був — Дмитро Вітовський.

(Поклін від УСС).

Післала Мати синів своїх найкращих в далеку чужину, щоби шукали правди і справедливости, щоби перед світом підняли голос протесту проти кривд і насильств які чинять їй гнобителі-сусіди, щоби стерегли найсвятіщих Її прав перед трибуною світа.