Післала Мати синів своїх найкращих в далеку чужину, щоби шукали правди і справедливости, щоби перед світом підняли голос протесту проти кривд і насильств які чинять їй гнобителі-сусіди, щоби стерегли найсвятіщих Її прав перед трибуною світа.
Післала їx з вірою, що вернуть небавом сини Її, соколи, і принесуть Їй правду і справедливість.
І жде Україна сього слова, спрагнена немов квітка ранньої роси і виглядає з тугою синів із чужини...
Та даремне ждеш Ти, горем прибита, сердечна Україно, даремне вижидаєш сього слова справедливости, даремне виглядаєш синів Своїх..! Трибуна світа, де джерело самої кривди і неправди, судді-ж самі стали по стороні гнобителів і ненаситних сусідів і віддали Тебе їм на поталу.
Сини-ж Твої сердечні... впали жертвою їx чорного діла!
_______
Сердеги!..
Летіли-рвались серцем до своєї горем прибитої Матері, линули в її обійми, щоб принести їй коли вже не саму волю, так бодай слово розради і скріпити віру у власні свої сили, щоб захистити її власними грудьми перед голодними вовками...
Орлами бистрими піднялись високо понад хмари і з вітрами буйними йшли на перегони, щоби швидше, щоби як найскорше долетіти до рідньої Неньки.
Піднялись до сонця золотого, щоби спитати у нього правди, щоби шукати у нього правди і справедливости, якої не найшли у людей...
Сонця самого бажали вони дістати, щоби принести його Тобі — сердечна Україно!
Та ось і тут злий демон не спав. Один мент нещасливий, один безглузний, сліпий і жорстокий случай, — і два орли українські загинули... згоріли.
_______
Доле українська, якаж Ти злобна, жорстока й вередлива!
Убиваєш двох гордих орлів — соколів, а лишаєш мошенників і плазунів!
_______
Не сумуй, не ридай, сердечна Україно по втрачених дітях Своїх. Єу Тебе ще більше вірних синів, що захистять Тебе своїми грудьми перед чужими і своїми грабіжниками!
Ці-ж полягли як герої і лицарі Твої, придбавши тоді багато слави на весь світ.
Далеко на чужині, в столичньому городі Німеччини лягли спочити утомлені і виснажені їx тлінні остяки і вкрили їx червоні козацькі китайки.
Душі-ж їx полинули до Тебе, Україно, до полишених діток Твоїх — козаків Твоїх, щоби скріпити їхню віру в побіду, їхні сили в боротьбі за правду і волю Твою!
_______
Спіть спокійно, Ви вірні, сердешні сини України, Ви не забутні лицарі Її! Хоч не довелось Вам глянути ще раз в останнє на свою рідню землю, на рідні стеаи й ліси, на свої власні родинні гнізда — хоч і згасли Ваші очі у чужій землі і шукають у чужих спокою для себе — то все те лиш на часочок, на хвилину, — лиш до цьої хвилі, коли загомонить на Україні побідний Дзвін, коли над рідньою землею засяє зоря щастя і волі.
І Ви, борці, герої невабутні, вернете на свою любу Україну, щоби на віки спочити в її теплих матерніх обіймах!
[Український прапор, 23.08.1919]
23.08.1919