Хто з нас не знає Черча! Коли не був у ньому, то начитався про нього. Черче — знаменитий живець! — скаже один... Черче — приємне місце відпочинку! — скаже другий, друга, чи друге. — Черче — незле місце на концерти! — признасть кожний артист.   Про таке Черче я нині не вибираюся писати, бо поперше невідповідний час, а подруге не багато нового дав би після того, як появився "Полин під ногами".  

Останній paз пишу фейлетон на старий лад. Який той лад був то був, але був час до нього звикнути, пізнати, пристосуватися. Я писав і тільки було жури, щоб так якось крутити, аби на другий день не появилася на цьому місці біла пляма. Колиж і появилася, то тільки й було прикрости, що кисла міна дирекції видавництва і недобрий погляд головного редактора.  

Особисто не люблю радія. Іде мені на нерви не тільки тому, що хрипить, тріскотить, пищить і виє, але й тому, що говорить, співає і грає те, що воно хоче, а не те, що я хочу. Всетаки проти радія не аґітую, бо знаю, що осмішив би себе не менше, як наприклад Войцєховскі виборами. Адже грубі тисячі українців мають радія і люблять йoгo вислухати від дошки до дошки. Навіть такі, що спромоглися тільки на детектор і здані на ласку львівської радіостації, на її смак чи радше несмак.  

Двацятьпять літ тому сиділи ми в одній лавці, так як сидять два учні осьмої кляси "Б", в перемиській ґімназії. Ні в гадці нам не були далекі воєнні походи, що так швидко мали здійснитися. А мені ні не снилося, що так швидко стане мій близький товариш героєм великого народу, новітним його Богуном, лицарем без скази, що своїми ділами прикрасив великий зрив а своєю смертю здобув собі золотий ореол геройства.  

Майже щодня читаємо в судовій хроніці: отця такого то (імя рех) потягнув суд до відповідальности зa українщення назвища. Замість наприклад — Козєльскі виписав Козельський, замість Закревські — Закревський, і так далі і т. д.  

Кожний нарід має свої приповідки. Деякі з них є власністю не тільки даного народу, але в ріжних відмінах ходять по світі серед людей ріжної віри, мови, краски шкіри і темпераменту. А ще деякі передістаються через етноґрафічні межі до сусідів і там живуть та просперують так само добре, як у своїй отчині.    

Сиджу в редакції за бюрком і дивлюся крізь вікно на вулицю. Осіннє сонце позолочує спокійний, нічим і ніким нетривожений Львів, час до часу відіб’ється в калабані, блисне лукавим оком у куснику розбитого шкла. Чистильники, хоч як точно і часто замітають тротуари — все таки не можуть доглянути кожного кусня розбитої через неувагу шиби. І добре! Краса міста восени багато на чім зискує, бо, як сказано вище, сонце має в чім відбиватися.  

Був свого часу 1918 рік, був фронт під Львовом, а парлямент у Станиславові і були деякі цікаві речі. Наприклад: на фронті йшла боротьба, на дипльоматичних стежках шлялися туди й сюди курієри, а в Станиславові йшли бесконечні дебати про поділ дідичівських ґрунтів.   — Ми мусимо дати народові доказ нашої щирої демократичности. Тому ділимо!   І я вірив, що так має бути, аж доки не спитав дядька.   Дядько старий, до війська вже не надавався, сидів дома та з трудом годував велику рідню. Сини і зять пішли — осталася жінота і діти.

Ми народ величезної розтяжности. Колиб винайшов хто термометер для настрою, то мусів би осібно для українців додати кілька ступнів на горі і кілька на долині. Зате середину міг би зовсім викинути. Одним словом ми є континентальна нація, так як є континентальний клімат. Або величезна спека, або величезне зимно, або гімаляйсько-шпильний підйом, або морсько-глибинний упадок духа.   Пригадую собі справу приватного українського університету і розмови на цю тему.  

Кожна людині має якусь розхитану шрубку в голові, яка час до часу кудись вискочить. Думаю, що не тільки кожна людина індивідуально, але й цілі гурти, племена, а навіть нації.   Коли взяти під увагу гурт, то цілий гурт польських журналістів має розхитану шрубку українських назвищ. Рідко коли напишуть назвище якогось нашого діяча правильно, а написавши його раз зле — тримаються тієї форми цілими літами, хоч чують те назвище десять разів на добу, а пять разів на статтю повторюють його неправильно.