Щороку є карнавал і щороку є в нас навал клопотів у звязку з балевою салею. (В нас — це значить: у столиці краю, в княжім городі Льва, в місті, що має 70 тисяч українців, з того 5 тисяч інтелігенції і то дорослої!). Балевий комітет ходить від Анни до Каяфи і шукає пристановища для своїх майбутніх гостей. Якась Японська, якась Кентшинського, якась Стрілецька Площа, шукають, питають, просять, а все те за великі гроші.

(Спомин).  

Українці направду під одним оглядом щасливий нарід: мають два нові роки. Один першого січня, другий чотирнацятого.   — Мені знаменито почався новий рік — казав мені тому тиждень один мій знайомий.   — Першого січня виграв я в бріджа два золоті, другого дістав від рідні з села індика, а пятого віддав мені товариш сто золотих.   — Боже! Коби вже той старий рік скінчився! — скаржився вчора другий мій знайомий.   — Та він уже скінчився! — відповідаю.  

На жаль, не маємо (може й маємо, а я не знаю!) відповідного вислову на більшого калібру нісенітницю, яку хтось хоче вмовити в нас. Тому беру вислів польський, який дуже добре віддає те, що хочу нижче сказати.  

Високоповажана Пані!   Мушу вам отверто виявити, що Ваші відвідини були для мене дуже прикрі. Не дивуйтеся, що так кажу, але я чоловік щирий — що на умі те на язиці. Особливо тоді, коли не маю страху перед наслідками! В нашім випадку наслідок може бути хіба той, що ви більше до мене не покажетеся, а я — правду сказати — не маю нічого проти.   Наша знайомість не нова. Пригадую собі як нині: тому пятнацять років пізнав я вас на одних вечерницях, над раном і тоді ми навіть разом вийшли з забави.  

Передімною свіже число часопису. Щойно вискочило з друкарні, ще духу не може перевести від обіймів, якими його вщасливлювала ротаційна машина. Свіжий друк ще світиться, папір ще теплий від руху, а часопис пахне ще друкарською фарбою.  

Щороку, коли стукне друга половина грудня, приходить на нашу грішну землю св. Миколай. Угодник Божий був — як відомо з переказів — великим приятелем мялих дітей, спомагав незаможну дріботу чим міг і завжди носив при собі солодощі.   З цього пішов звичай дарунків у день св. Миколая, тільки що той звичай пішов дещо скісно. Претенсії до дарунків мають не тільки малі діти, але й більші, до сивих включно, а дістають дарунки переважно ті, які без них можуть обійтися.  

Іосіф Віссаріоновіч Сталін, перший громадянин С.С.С.Р., любимий вождь усіх народів, а батько й опікун совітського народу, ґеніяльний присмирник білої і червоної контрреволюції, могутня правица большевицької справедливости, автор найкращої конституції і пр. і пр. кивнув рукою. На той кивок грузин Мордокідзе, ангел-хоронитель диктатора, витягнув нагай і сховався за котарою, в якій "для прикраси", на висоті людського ока були викроєні дірки.

Кожний нарід, кожний гурт, кожна людина має свої інтереси і на те нема ради. Як то свого часу мовили старі люди: "Кожна Тереса має свої інтереси". Тому мені зовсім не дивно, що польська преса має інакші інтереси, як українська і — навпаки. Зате дуже мені дивно, що польська преса дивується цьому. Це вже траплялося нераз, але ніколи так сильно, так виразисто, як при справі Карпатської України. Маленька гірська країна зо Карпатами дістала територіяльну автономію. Заселена вона українцями (чи як п. Роїк зі "Слова Передового" каже: русинами.

(О. Кан. Дамянові Лопатинському.)   Вже пятнацять років помагаю сходжувати деревляні сходи камениці "Просвіти". Майже щодня, а рідко коли тільки два рази: гет і назад... І майже щодня стрічаюся в "Ділі" з високим священником, директором нашого видавництва. Я застав його вже на цьому становищі, а найстарші співробітники застали його вже в "Ділі". Бо він ходяча історія найстаршого нашого щоденника, від часів, як щоденник був ще тижневиком, а сивоголовий директор молоденьким ґімназійним учнем.