Він не міг поступитись. Зійти, відступити, програти. Так, у нього позаду вже сорок хвилин хорошого, справжнього бігу, а вони щойно зайшли і не пробігли ще навіть сто метрів, кілометр. Так, його завтра страшенно болітиме тіло. Все, що лиш може й не може, особливо лікті, коліна, спина.  

  Ця історія трапилась з моїм товаришем. Людиною максимально толерантною, спокійною, виваженою. Ніч, темно, кіоск, район вулиці Стрийської поблизу казарми ПРИКВО. Все настільки банально, що нагадує заїжджену історію, жарт. Але, це було насправді.  

 

 

  Революція гідності, війна, а тепер і криза така, що почувся привіт з дев’яностих – безробіття, черги, шалена інфляція – здається, ну що ще треба, які потрясіння і стреси, щоб змінити людей, вірніше їх відношення до власної праці ? Мав би включитись інстинкт самозбереження – як ще вибратись з ями ? Але, наші брати з того боку Атлантики знають, що «Old habits die hard». П’ятниця, третя година дня, до закінчення роботи цієї контори, щонайменше дві години, а вона вже закрита.  

  «Сховище цивільної оборони» — саме так було написано на дверях, які ще вчора, а може, передвчора, хто ж на це звертає увагу, були дверима підвалу. Навіть не так, сорок чотири роки ці двері, з часу заселення цього типового багатоквартирного будинку — «архітектурний шедевр» епохи Брежнєва — звичайного західноукраїнського міста, були нічим не примітними дверима в підвал.  

  Моя американська тітка любить жалітись на дві речі. По телефону, звичайно. На погоду, Нью-Джерсі, це не Каліфорнія, і на податки, вірніше на те, яка це марудна справа, сидіти і заповнювати податкову декларацію. Сама ідея, що можна і не платити, – за межами фантазії і страху. От хтось може собі уявити себе – або когось, не обов’язково з владної з верхівки, в ролі простого американця, за цим творчим процесом?  

 

  Це не машина часу, скоріше, це законсервований у просторі, у даному випадку – у вагоні електрички, час. Так добре збережений, що людина, яка вийшла з коми, не була на Україні енну кількість років, хворіла на амнезію, або просто не їздила в цих ящиках на колесах,  не було нагоди й потреби, так років двадцять, тридцять, буде приємно – чи неприємно – вражена тим, що тут нічого не змінилось!