Всі

Це був короткий пост у ФБ від колишнього львів’янина, який 20 років тому емігрував з України. Якщо суть, то вона була достатньо проста – його теперішні товариші, російськомовні львів’яни, народились тут у Львові, тут закінчили російську школу (татари, євреї, білоруси, чеченці, вірмени, греки, курди і звичайно ж росіяни), які залишились громадянами України, проживаючи і далі у Львові за всі ці 23 роки незалежності до України ставились нейтрально, тобто ніяк, не вважаючи її ні своєю країною, ні чужою. Якщо це можна так охарактеризувати. Все змінила теперішня війна за Незалежність від Росії. Ніхто з них не вживає слово АТО, а власне війна.

Вони пішли, звичайно не всі, добровільно, працювати на ремонтні заводи у Львові, танкоремонтний і авіаремонтний – як спеціалісти, а дехто поїхав на фронт. Вони почали діяти, чого не робили всі ці 23 роки. І прапор, і гімн набули значення, якщо не сакрального, то дуже близького до нього. Вони усвідомили, зрозуміли, відчули, що це їх місто, їх країна тоді, коли над нею, над ним, нависла реальна загроза іноземного поневолення, або втрати.

Україна ніколи не була присутня у них «вдома», щоб не вживати пафосно «в душі», так як вона була присутня у нас, в етнічних українців. Не могла, ніяк. Це не мова їх матерів. Вони не співали українських пісень, і це не були їх народні традиції чи церква. Так, там за стінами їх помешкання, за колом їх близьких і родини –  на роботі і навчанні, в магазині і лікарні, в ЖЕКу і на купюрах – була Україна, держава. Так само, як це було на зрусифікованому Сході і Півдні. Як ми ставились до цієї державної машини, або як вона нас влаштовувала, говорить той факт, що за ці 23 роки у нас вже було дві успішні революції і енна кількість неуспішних спроб. Наприклад, акція «Україна без Кучми», студентська революція на граніті.

Щоб Україна «зайшла до них в дім», хоч якось, потрібно було створити культуру на рівні світової, так як це зробив Голівуд чи англомовна музика – від джазу, року і т. д. –  конкурентоздатну, яка б змогла витіснити російськомовну, прорвати російську-пострадянську блокаду, перш за все масову, у ящику, який дивиться найбільше громадян. Так, як, наприклад, зараз турецькі серіали витісняють з наших телевізорів російські. Перед тим були бразильські і мексиканські. Так, як це було у Польщі, де серіали «Великопольські» і «Клан» дивились якщо не всі, то пів Польщі точно. Деякі успіхи у нас були. Кримчани зізнаються, що їм бракує наших ток-шоу де «всі брешуть на всіх, і всі гавкають на владу». В імперії зла навіть такі прояви демократії неможливі. Але такого, де задіяні ВСІ, мало бути набагато більше. Так, як це сталось з українським спортом, точніше футболом, ніхто ж не дивиться російський чемпіонат, а такий стогін стояв у 1990-х: як же ми тепер без Москви?  Так, футбол – це улюблена іграшка олігархів, де вбухали мільйони, але це і наймасовіший вид спорту у світі: де ще ви можете зібрати 100 тисяч в одному місці ? Євро 2012 і відчуття що Україна єдина.

Ну, а якщо не виходить створити Україну вдома, в душі, то можна було її побудувати зовні. Найбагатшу країну світу створили заробітчани. Америка – країна емігрантів, країна рівних можливостей – великої американської мрії, де кожен звідкись колись  приїхав в пошуках, як правило, кращої долі, тобто покращення свого матеріального добробуту. Четверта хвиля української еміграції – економічна. Там в кожного вдома, була і є своя Італія, Польща, Індія, Ліван, Україна, але на вулиці і на роботі була Америка з чужою мовою, культурою та всім чужим. Але таким високим рівнем життя !  На нашому першому референдумі всі ці теперішні сепаратисти проголосували за незалежність України, навіть в Криму, маючи на увазі матеріальне – так, дешеву ковбасу. Росіяни в Естонії і не тільки, чомусь не вертаються в Росію.

Як цинічно це не звучить, але людьми рухає страх і гроші. Мова про більшість. Страх втратити все змусив взятись до зброї і піти воювати за незалежність тієї країни, яку вони «не помічали», особливо там на Сході.  Гроші? Для них Росія на Сході, це те саме, що для нас на Заході Польща. Туди їздили на заробітки і щось продати, там були вищі зарплати, звідти приїздили на закупи, у нас були і є нижчі ціни. Додайте відсутність мовного бар’єру, ту саму церкву і той самий телевізор. Коли їм не те що пообіцяли – пояснили, що завтра у них буде так само, в сенсі зарплати, вони сильно не думали. Я вже писав, скільки народу у нас має карту поляка (паспорт Румунії чи угорські документи), і скільки дітей вчиться в Польщі. Вже в райцентрах у старших класах, поки, що на правах факультативу, пропонують вивчення польської мови. Французьку і німецьку не вчать.        

Для більшості населення Заходу і не тільки, України, саме поняття Європи, євроінтеграції означало і означає можливість, якщо не вільного, то спрощеного виїзду за кордон на заробітки. Не культури, не навчання, не демократії, а суто заробітків.       

До чого це все ? До того що всі ці розмови, що от треба було слухати Схід, говорити зі Сходом, розуміти, почути Донбас, це, з одного боку, повна маячня – можна подумати хтось слухав Галичину, а з іншого – от уявіть собі, що закінчилась війна, ми незалежні від Росії, (забудьте про їх газ, нафту, вугілля, уран і звичайно армію) у нас у ВСІХ вже немає спільного ворога, у нас вже немає страху, який мобілізує і згуртовує, немає війни, на яку можна списати багато і перетерпіти багато, починається свого роду похмілля, або синдром переможця і скільки має бути такого, щоб ВСІ українці слухали – не тільки молодь і середній клас – так, як концерти Океану Ельзи на повних стадіонах Львова, Одеси, Дніпропетровська, Харкова, а колись і Донецька, дивилися так, як матч збірної України проти Іспанії чи бокс у виконанні Кличків? Або: у нас не буде чути російського блатного шансону – ніде! – і у нас будуть порожніти вулиці і зупинятись трамваї, тому що на екранах буде йти українське кіно!

Або, і це більш надійно, більш реалістично (маємо приклад російськомовних львів’ян, люди не змінюються) збудувати Україну, де ми переможемо корупцію, проведемо реформи, у нас запрацює промисловість, навіть ІТ, ми побачимо, якщо не український аналог російського Інтернету – з його Яндексом, Касперським, "Однокласниками" і "Контактами", а щось принципово нове, навіть крутіше, ніж Фейсбук, Ґуґл і Віндовс (можна ж помріяти!), у нас буде робота. Власне тоді, коли до нас, а не від нас будуть їхати на заробітки! Нереально? Якщо ВСІ захочуть працювати, чому б і ні? Альтернативний варіант ми вже прожили всі ці роки.