Їм залишилось декілька тижнів, максимум місяць, два. Тоді дипломи на руки – і вперед. Попереду у них невідомість. Тобто, скоріше, якраз навпаки. Вони знають, деякі знали від самого початку. Просто боялися зізнатися собі, це найважче.

У цих маленьких містечках неможливо сховатись за лабіринтами вулиць, як у великому Львові, Франківську чи Ужгороді, бо лабіринту немає. Є декілька вулиць, центр, площа, центральна дорога. І все.

Власне так. Махатма Ганді. Вірніше, його портрет і слова: «Свобода – це стан розуму!», – були надруковані на рекламній брошурі банку. Головний месидж полягав у тому, щоби покласти гроші на депозит і заробляти більше в он-лайн.  

Коли випав великий сніг, вони взяли лопати, з ранку, з самого рання вийшли на двір і буквально розкопали свій дім, дорогу і вулицю.  Потім взяли дітей, відвели їх у школу й пішли на роботу. Старі, молоді, середнього віку, чоловіки і жінки. Вони знали, що цього не зробить ніхто – ні влада, ні небо, ніхто. Бо так було не раз. Бо сніг у їхніх краях – це нормально. Просто деколи буває, що надто багато і довго. Там, у горах, на перевалах ще гірше. Й нічого, дають якось раду. Бо знають, що тільки вони, їхні руки і їхнє бажання. Зараз і вже – тоді ввечері буде менше роботи.

  Останніми роками найбільшим інтелектуальним викликом і захопленням правдивих галичан – тих що не мають владних «хлібних» посад і великих грошей, жителів малих (і не тільки) міст, містечок і сіл, став пошук своїх давніх і, відповідно, моцно забутих, родинних польських коренів.  

  Вони не живуть у теперішнім часі, вони економлять і відкладають на потім. Докладають і множать. Це не завтра, це далеке гіпотетичне майбутнє, безмежно розтягнуте в часі. Рік, два, п’ять, десять, десятки років на чужині, на заробітках.   Коли нарешті добудують цю хату, десь у полі, серед подібних крикливих псевдопалаців і псевдозамків, цих величезних «спортзалів», огороджених муром і залізною брамою, що виходить ніяк не на вулицю (її тут немає) – на дорогу. На просту ґрунтову, розбиту машинами дорогу.

  Як відомо, It takes two to dance tango – для танго потрібна пара. В провінції It takes one, тут танго кожен танцює сам.  

Справжня провінція починається в нашій голові, а її географія — там, у тих маленьких містечках, райцентрах, просто населених пунктах при трасі чи залізниці. Далеко в бік лісу, поля і гір, дорогою з Києва, Ужгорода, Львова чи Луцька, або майже відразу зі спальних районів Рівного, Франківська, Тернополя починається царство інерції, де залишились ті, кому їхати пізно, бо пенсія є, й ті кому їхати рано, бо завтра до школи.    ​