Революція гідності, війна, а тепер і криза така, що почувся привіт з дев’яностих – безробіття, черги, шалена інфляція – здається, ну що ще треба, які потрясіння і стреси, щоб змінити людей, вірніше їх відношення до власної праці ? Мав би включитись інстинкт самозбереження – як ще вибратись з ями ? Але, наші брати з того боку Атлантики знають, що «Old habits die hard». П’ятниця, третя година дня, до закінчення роботи цієї контори, щонайменше дві години, а вона вже закрита.
Як пояснили таким наївним як я, не я один такий - «скорочений робочий день». От мало того, що попереду три вихідних – субота, неділя, понеділок, так ні давайте ще й в п’ятницю не будемо працювати бо душе хоче свята – Восьмого Березня. І в п’ятницю вам не приносять пошту, бо поштарка, так в неї також скорочений день, так що «свіжу пошту» газети, листи, паперові квитанції, повідомлення, грубі журнали, вам приносять, аж в середу. Так було на новий Новий рік, Різдво, старий Новий рік, Водохреща, далі, може самі додумати – від Паски до Дня Конституції і дня Лісника, всі можливі й неможливі причини, щось святкувати, відмічати, тобто скорочувати робочий день і не працювати. І не скажеш, що у більшості всіх цих установ, люди падають від утоми. Результат цієї праці, для чого вона взагалі, потрібна, нікого з них не гребе. Вони на ставці. Далі мірилом роботи вважають втому, потрачені зусилля. Відсиділи.
Очевидно, що мова йде про державну службу. Приватники давно працюють стільки, скільки треба, «до останнього клієнта», без обіду, в спеку, дощ, снігопад, незважаючи на вихідні дні з нагоди державного чи релігійного свята. Принаймні, так це має бути в теорії. На практиці все трохи сумніше. Бо це лиш окремі випадки. Мова навіть не про «вийшла на обід», чи «скоро буду», а відверто закриті двері без жодних оголошень і пояснень. Те саме стосується і ціни, і якості товарів та послуг. У вас, як споживача, є єдине право – відмовитись. Не купувати, не їхати, не брати в оренду. Можна додати – не їсти, не пити, не жити, але аж так зекономити не вийде. Всі, напевно, знають про те, що в одного ґазди був кінь, і він вже був його навчив нічого не їсти й не пити, але той взяв тай здох.
Можна ходити пішки, в цілях економії, пересісти на ровер, але ж подолати відстань в сотню кілометрів за день, і вернутись назад, це вже екстрим. І коли в розкладі є рейс, ви чекаєте, розраховуєте на це, а насправді машина не приїхала, бо сьогодні шофер вирішив, що стало невигідно, солярка дорога, то яка у вас альтернатива, крім дуже дорого таксі ?
Власне так і думають, ті хто керує або є власниками громадського транспорту. Нащо мити маршрутки ? Я помовчу про електрички. Дешева солярка, дорога солярка – міняється тільки ціна за проїзд. Якість обслуговування, швидкість перевезення (є такі маршрутні таксі, що беруть додаткову плату за швидкість і прямий рейс, а потім підбирають пасажирів кожні сто метрів), далі можна не продовжувати. Львів’яни, напевно, пам’ятають появу перших «пижиків», привезених Туреччини машин. Вони були чисті і це якось в’язалось з поняттям таксі. Тоді у місті ще було повно автобусів. Переповнених, повільних.
Я не знаю, який ще має бути рівень безробіття, щоб люди навчились цінувати свою і чужу працю, час. Як ще підняти ціни на ліки, щоб цінували своє і чуже здоров’я. Скільки має коштувати хліб і інші продукти, щоб стільки харчів не викидали у сміття, щоб наші західноукраїнські поля і сади не стояли пусткою. Які мають бути ціни на газ, щоб не гріли атмосферу, розпалюючи у сільських дворах величезні багаття зі зрубаних гілок, на воду, щоб її економно витрачали ? Щоб, нарешті, зайнялись теплозбереженням по справжньому. Тоді ми буде йти у напрямку Європи.
Можна і про свободу, освіту, права людини, але це вже трохи зависоко. Для людей, а їх дуже багато, на жаль, які нічого не вчаться, не читають і не збираються змінюватись (за минулий рік половина мешканців України не прочитала жодної книжки; в число читачів включили школярів і студентів), для людей, які зараз, зауважте, заявляють, тут на Заході, «а що було зле, курс був вісім», тільки економічні стимули, зможуть, і то не гарантовано, змусити, щось змінювати.
18.03.2015