У понеділок, 14 квітня, Люстраційний комітет Майдану Львівщини оприлюднить остаточний висновок щодо претендентів на посаду начальника обласного управління МВС. З-поміж 16 осіб вибрано трьох: керівника Самбірського районного відділу міліції Ярослава Ващишина, екс-заступника начальника обласного СБУ Львівщини Олександра Вольського та полковника міліції у відставці Дмитра Загарію. Перших двох комітет попередньо «забракував», тому фактично головним кандидатом є Дмитро Загарія.  

Події останніх місяців в Україні, попри їх драматизм і трагізм, все ж дали українському суспільству могутній позитивний імпульс.  Як на мене, то одним з найцінніших здобутків у цій ситуації є метаморфоза прозріння. Чиїсь рожеві окуляри враз стали прозорими, і він нарешті (!) второпав, що «сочинський» невинно-біленький мішка косолапий, як і його трогатєльно-плюшевий братік, що під душещипатєльну пісню у 80-му летів у московське небо – всього-навсього пропагандистська імперська фальш.

Чергова хвиля інфляції і бойові сурми не сприяють укладанню і виданню естетських антологій. Та невтомний Василь Ґабор продовжує поповнювати свою «Приватну колекцію» (авторський видавничий проект Ґабора, започаткований 2002 року, нараховує понад сотню книг) новими виданнями. Серед них – «"Чорна Індія" "Молодої Музи"» (Львів: ЛА «Піраміда», 2014; в оформленні антології використано графічний цикл Людмили Лободи «Муза у Львові»).    

  В 15 я сделал первый самопал, с него стрелял котов бездомных и себе я палец отстрелил, но врач в личном деле «годен» написал. А я и не возражал, и не косил, я десантником быть хотел. Десант всегда в почете был.   Мама, я вернусь в голубом берете.   Мама, я вернусь.   От школы толку мало было, бетон мешать тоже не по мне. Я рос без бати, меня часто били, меня били хлопцы со двора. Но знайте падлы, я вернусь и посмотрим кто прав из нас.   С*ки, я вернусь в голубом берете.  

У львівському видавництві «Апріорі» щойно от вийшла книжка журналіста Богдана Кушніра з назвою «Помста оперативника розвідки». Незвична вона тим, що торкається делікатної на українських просторах теми діяльності в Україні російських шпигунів та «п'ятої колони» Москви. Після аґресії Путіна в Криму такий погляд на північного сусіда є вельми актуальним, тим паче, що деякі речі, описані в книжці, виявилися пророчими. Саме тому пропонуємо розмову з Богданом Кушніром не лише про книжку, а й про українсько-російські стосунки.

 

 

Два роки тому, пощастило мені з’їздити на кілька днів до Берліну. Перше, що кинулося в очі – велетенські вітряки в полі, система вітрогенераторів. Не те, щоб я їх ніколи не бачив, але ж то на картинках, а отак вживу – це зовсім інше, ти розумієш всю велич цих технологій в алегорії їхніх розмірів. Якби це чудо потрапило на очі Михайлю Семенку, то я певен, що в його творчості ці ультрасучасні вітряки удостоїлися б цілої поеми.    

«Жодної копійки окупантам!» — під таким гаслом свідомі українці вже місяць бойкотують товари з Росії. Очевидно, що найактивніше до акції поставилися в Галичині. Дії російських військовиків у Криму та загроза вторгнення їх на материкову частину України зробили свою справу — в супермаркетах покупці уважно вчитуються в написи дрібним шрифтом на упакуванні вподобаних товарів, аби дізнатись, де їх виготовили, й носять в кишені календарики з переліком російських торговельних марок, які прикидаються «імпортними», щоб випадково не помилитись у виборі.

Українська Галицька Асамблея не має кому віддати ті $100 тисяч, які ще на початку лютого пообіцяла виплатити особам, які зголосяться з інформацією, що допомогла би знайти та засудити вбивць львів'ян Юрія Вербицького та Романа Сеника. Вербицького, нагадаємо, пораненого на київському Майдані, разом з Ігорем Луценком викрали зі шпиталю й вивезли в ліс. Згодом Луценко, на щастя, знайшовся живим, а от Юрій Вербицький, на тілі якого виявили явні сліди катувань, загинув.