Приблизно два роки тому прийшла звістка про те, що столичній Київській національній опері присуджено Національну премію ім.Тараса.Шевченка за постановку опери «Норма» італійського композитора Вінченцо Белліні.   Приблизно у той самий час музичне життя України сколихнула неординарна подія – прем’єра опери «Богдан Хмельницький» українського композитора Костянтина Данькевича, яку після довгих років штучного забуття, нескінченних редагувань-пристосувань під офіційну «лінію партії», врешті-таки «ретушували» і поставили в Україні.  

  Фестивальний рух Західної України вже давно потребував «свіжої крові». Три роки тому панацеєю на тлі десятка штампованих дійств на вікенд з фольк-роком на сцені і майстер-класами з ляльки-мотанки поза нею, стала Fort.missia. Фестиваль мистецтв, що розгортався на оборонних фортах Першої Світової війни в с. Поповичі неподалік Шегині, не лише тішив цілим спектром культурних пропозицій — від ленд-арту до сцен театральної, літературної, музичної, а й відбувався водночас по обидва боки польсько-українського кордону.  

  Є такі парадоксальні назви, які позначають предмети або явища, де за спільними ознаками об’єднане те, що за своєю суттю є індивідуалістичним та роз’єднавчим. Як от, наприклад, сінефілія. Кожен сінефіл прагне до унікальності в своїх проявах, в своєму способі любові до кіно.   «Я не сінефіл. Я не дуже розумію, про що ми тут говоримо. В мене немає проблем». Сінефіл 1  

Вона починає свій день з того, що не хоче вставати з ліжка, через що часто спізнювалася на уроки. Улюблена книжка – "Гра престолів", а телефон грає одну з пісень Славка Вакарчука. За останній тиждень ім'я Тетяни Мартинюк одне з тих, які найчастіше згадують українські журналісти. Випускниця Львівського фізико-математичного ліцею стала першою з шести цьогорічних українських вступників, які набрали на ЗНО рекордні і абсолютні 600 балів – по 200 з кожного із трьох предметів, які складала (українська мова та література, англійська мова, математика).  

Кожна річ на цьому світі, кожна подія – має свою суть, мету, щось означає і має свої наслідки. Почати з цього хрестоматійного філософського постулату мене спонукає неординарна подія, що сталася недавно у культурному житті Львова. Ідеться про створення і виступ з першою концертною програмою наприкінці червня у залі Львівської філармонії нового молодіжного симфонічного оркестру  UNYSO.    

Незалежне кіно. Що несе в собі цей термін? Від чого саме, і коли саме кіно стає незалежним? Мається на увазі незалежність від спонсорів під час виробництва, чи свобода від фінансових апетитів прокатників на стадії пост-продакшену? А чи може бути незалежним не сам фільм, а засіб його демонстрації? І від чого саме він не має залежати? На ці питання можуть відпости організатори першого в Україні кінофестивалю без використання традиційної електрики – «Ровер».  

  Комфортність життя у місті визначає не лише і не так архітектурний ансамбль, як практики, якими він наповнений. Від 1 червня до 6 липня громадські та державні культурні організації Львова, які в той чи інший спосіб працюють з міським простором та з місцевими мешканцями, були запрошені створити наповнення для платформи «Майстерня міста», яка діяла на східній частині площі Ринок.    

Уляна Горбачевська — співачка, актриса, художниця, дослідниця народної пісні (у тім і духовного змісту) пісні та невтомна вигадниця на основі традиційної пісні нових художніх форм синтезу звуку, змісту й образу (проекти «Солоспіви», «Ультрамарин», «Псальма. Подорож», «Мозаїки», моновистава «Билина»). В травні цього року з'явився її диск «Долє» – плід декількох років дослідження сольних жіночих пісень (Полісся, Буковина, Київщина, Полтавщина).     

Чи може класична оперета бути якісно поставлена і виконана на «поважній» оперній сцені? Виходячи з вражень від програми «Vivat Оперета!», яку довелось оглянути 26 червня у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім..С.Крушельницької, однозначно – так!     Величезний ресурс, який є в академічному оперному театрі, у змозі і повинен забезпечити найвищий рівень втілення кращих зразків цього жанру.  

В неділю вирішила, що хочу подивитися ще раз – бо ж останній день – виставку Генрика Штренґа («Марек Владарський (Генрик Штренґ). Між центром і периферіями») у Львівській ґалереї мистецтв.