​  

 

  Роздуми на «веселому цвинтарі»   Поки львівські інтелектуали від театру дискутують про необхідність та можливість появи в місті проектного театру, цей майже «примарний» проектний театр вже насправді існує. Або принаймні пробує існувати. Якщо під проектним театром  розуміти не «дещо під щось (ґрант , фестиваль...)», а роботу, що народилась з бажання митців цю роботу ЗРОБИТИ, то дві такі спроби минулоuj театральноuj сезоні у Львові були.  

Нещодавно керівництво театру імені Марії Заньковецької повідомило – нарешті вдалося реставрувати історичні вікна на фасаді та парадні двері. Новина безумовно позитивна, втім, інші проблеми театру трохи її затьмарюють. Хоч будівля вже не просідає, але й далі стоїть на дерев’яних палях, мешканців ніяк не можуть відселити, грошей на ремонт держава вперто не дає. Поки єдиною позитивною новиною з колишнього театру Скарбека ми зобов’язані німецькому товариству співпраці GIZ, яке й реставрувало вікна та двері.    

Три найбільші міста Галичини — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль. У кожному з них своє місцеве самоврядування, головна особа в якому — міський голова. Що не кажіть, а саме від мера великою мірою залежить те, як виглядає місто і як у ньому чуються його мешканці. Хто вони, ці троє головних у Галичині міських голів? Чим живуть, чого хочуть, як ставляться до своєї роботи, чи відчувають себе в кріслі мера на своєму місці? Про все це «Z» запитав у них самих.

Є такі люди, яких не всі сприймають усерйоз. Щось є в їхній чи то зовнішності, чи то поведінці, чи в манері вислову. Ніби мудра людина, а всерйоз сприймають не всі. А ще як не депутат, не «крутелик», не телезірка, не екстрасенс, не гарвардський стипендіат і не футбольний бомбардир, то й поготів.    

Коментар до обговорення роману «Танго смерті» Юрія Винничука в центрі міської історії 20 липня 2013 року   Доробок Юрія Винничука не претендує на універсальність, а скромно займає «галицьку» нішу. В цьому Винничук не має рівних – він єдиний сучасний автор, на сторінках якого живе ТАКИЙ Львів, хай то давніші оповідання, роман-фантасмагорія «Мальва Ланда» чи свіжіші спроби.  

Попереджую: я не люблю писати про міську політику. А тим паче про мильну оперу протистояння мера Андрія Садового і ВО «Свобода», яка, як відомо, умудряється бути радикально опозиційною навіть за наявності абсолютної більшості в раді. Однак про це варто писати. І якомога більше. Всім потроху треба рятувати цю тягучку, якось простимулювати пологи. Бо, чесно кажучи, обидві сторони вже дістали всіх своєю яловістю та обміном іграшковими випадами.

Днем народження Народного Руху у Львові вважають 7 травня 1989 року – день проведення установчих зборів Львівської крайової організації «Народного Руху України за перебудову», які пройшли в Будинку архітектора (Порохова вежа). Але по суті своєрідне зачаття НРУ сталося на 9 місяців раніше – 25 липня 1988 року. Тобто 25 років тому.