Передвеликодній Всеукраїнський фестиваль «Лемківська писанка», який вже всьоме відбувся у Львові, нагадав учасникам та гостям (здебільшого людям, яких колись примусово переселили з лемківських земель), що в сучасному світі залишилося не багато символів, які б так само сильно прив'язували їх до батьківської землі, як проста воскова писанка.
Марія Хомик-Одрихівська розповідає, що коли їхню сім'ю виселили, їй було не більше восьми років, але писанки вона розписувала ще з ранішого дитинства. Разом з мамою використовувала тільки старовинну воскову техніку, якою розписує писанки досі.
«Що стосується орнаментів, то ми використовували тільки найпростіші: сонечко, лапки і різні кривульки. Якщо майстриня мала більше часу — писала писанку в декілька кольорів, менше — в один, але крашанок спеціально не робили, бо казали, що то "писанка лінивого"», — згадує майстриня.
Вона зазначає, що тепер пише шпилькою, але вдома, перед виселенням, писали голкою або загостреним сірником і використовували тільки природні фарби: цибулиння, кропиву, різні зела, кору дикої яблуні, — з яких запарювали концентрати, придатні для фарбування яєць.
Попри те, що пані Хомик-Одрихівська пише писанки тільки лемківські, каже, що їй дуже подобаються сучасні техніки писанкарства, бо «якщо не буде змін, мистецтво перестане розвиватися». І наголошує: «Важливо, щоб в писанкарстві буяла фантазія, воно має бути дуже сучасне, бо обов'язково це має подобатися дітям, інакше тисячолітня традиція помре».
Майстриня розповідає, що кожного року ходить на фестиваль лемківських писанок, бо це для неї важливо, тому що в житті пережила моменти, коли здавалося, що писанка вже нікому не потрібна. За той невеликий проміжок часу, зазначає вона, відколи почався фестиваль, якість лемківської писанки зросла, є змога вибрати кращі зразки для новоствореного музею лемківською культури в Шевченківському гаю.
Ольга Янко з ученицями
Катерина Поднєжна (майстриня з міста Кременець Тернопільської області) згоджується, що лемківська писанка, можливо, найпростіша з усіх писанок і навіть маленька дитина може навчитися її малювати. Простота стосується і до гами кольорів. Найчастіше використовують теплі весняні кольори, але є кольори, яких лемківські писанкарі намагаються уникати. Наприклад, фіолетовий — символ смерті, чи жовтий — символ тривоги та суму.
«Сьогодні писанки втратили своє сакральне значення. Майстри пишуть ті взори, які вміють і відчувають, але не надають їм священного значення. В давнину це було по-іншому: малювали сонечко, бо хотіли тепла, жінки малювали квіточки, бо хотіли народити дитину, дівчата, які хотіли вийти заміж, малювали віночок, бо вірили, що все загадане під час писання писанки збудеться», — розповідає Катерина Поднєжна.
Інша майстриня, Ольга Кашенко з Яремча, пояснює, як розрізняти лемківську, бойківську і гуцульську писанку. Різниця насамперед полягає в техніці малюнку: бойківську і гуцульську пишуть писачком-лієчкою, відповідно взір виходить більший та з геометричними рівними лініями; а лемківську пишуть шпилькою чи загостреним сірником, тож усе просто — тільки крапка і кома, з яких майстри вже роблять сонце, зорі, колоски, інколи хрести.
Ольга Кашенко розповідає, що через свою простоту і легку техніку лемківська писанка добра для навчання дітей. У своїй школі в Яремчі вона навчає писанкарства 25 дітей. Які окрім того, що самі вчаться малювати, допомагають їй реставрувати старі писанки. За допомогою компресора видувають вміст писанки, оцтом обробляють середину, а унікальні стародавні взори покривають лаком, щоб на сонці колір не вицвітав. В такому стані писанка може зберігатися десятиліттями.
Що ж до кольорів писанок, то пані Кашенко вважає, що традиційна лемківська писанка подібна на святковий одяг, в якому люди ходили на Великдень. Хоча, зазначає майстриня, для цього є логічне пояснення: писанкарі використовували ті барвники, що й для одягу, звідти і схожість.
Писанкарка, дослідниця лемківської писанки, викладач Школи народних мистецтв у Львові Марія Янко розповідає, що ознакою лемківської писанки є чіткий поділ на дві частини, часом на чотири чи шість частин. Кількість частин має своє значення: якщо дві — то це символізує небо і землю, якщо чотири — то це пори року. А найпоширеніший символ лемківської писанки — сонце, яке є символом життя. Також використовують зображення зірок, віночки, колоски, стебла калини чи винограду, вужа, якого вважають охоронцем дому. Окремо — це символ хреста і пташки, яка приносить весну. Марія Янко каже, що на давніх писанках інколи знаходить зображення риби, раннього символу християнства, але це трапляється дуже рідко.
Ольга Кашенко передає своє вміння дітям
Майстриня спростовує міф, що лемківська писанка суттєво відрізняється від бойківської. На її думку, є дуже багато змішування, а сьогодні, коли більшість лемків виселена зі своїх етнічних земель, говорити про мистецьку чистоту взагалі немає сенсу. Єдине, що має значення, це те, щоб лемківська писанка була популярною, щоб діти й дорослі хотіли її писати і тим не дали померти традиційному українському мистецтву.
Знимки — Олександр Ласкін
31.03.2015