Починаючи з 1994 року, коли в незалежній Україні відбулися перші парламентські, президентські та місцеві вибори, у Донецькій та Луганській областях послідовно перемагали антидержавні політичні сили. Спочатку комуністи та їхні ставленці — «червоні директори» (фактичні власники шахт і величезних металургійних комбінатів), згодом молоді бізнесмени, також не помічені у любові до всього українського. Попри ці факти, Україна сподівається виграти місцеві вибори на окупованих територіях, про проведення яких хоч на наступний день після виведення російських військ заявляє президент.

Передвеликодній Всеукраїнський фестиваль «Лемківська писанка», який вже всьоме відбувся у Львові, нагадав учасникам та гостям (здебільшого людям, яких колись примусово переселили з лемківських земель), що в сучасному світі залишилося не багато символів, які б так само сильно прив'язували їх до батьківської землі, як проста воскова писанка.    

«Важливо правильно розставляти акценти і знаходити позитиви навіть у найгірших  ситуаціях», — закликає політолог, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР), викладач Донецького національного університету Юрій Теміров*, якого запросили виступити на відкритому семінарі в УКУ «Україна – Росія: ретроспектива та моделювання майбутніх дій Кремля».

У парафованій коаліційній угоді практично відсутня згадка про конституційну реформу. Точніше, не так — згадка є. Порівняно з проектом, в якому ухваленню Основного закону відвели передостаннє місце, ця згадка міститься на самому початку коаліційної угоди. Але це не змінює суті: коаліція, в якої є конституційна більшість, не ухвалюватиме нову конституцію. Наразі зобов'язується розробити та внести правки в тих сферах, які необхідно реформувати негайно, а це судова система, національна безпека й енергетична реформа.  

 

Майдан став суб'єктом української політики. З ним рахуються, до нього прислухаються, можна сказати, що навіть радяться з Майданом. Виникають нові питання: чи зі зміною ситуації Майдан має змінювати тактику? І чи потрібний він у такому форматі, який є сьогодні?    

Режим Володимира Путіна дійшов до поворотної точки. Щоб існувати у сьогоднішній моделі і, відповідно, зберегти владу, потрібні реформи, а реформи, своєю чергою, спричиняють зміну влади. Досвід Горбачова вивчений. Агресією в Криму Путін намагається виправити «історичну несправедливість».  

Історія Гошівського монастиря унікальна. Про нього можна написати не одну історичну книжку: про те, як у монастирі з’явився чудотворний образ Богородиці, як закривали монастир після Львівського псевдособору 1946 року, як виселяли монахів, як наприкінці 1980-х привезли православних ченців із Почаївської лаври, щоби не вертати його греко-католикам…

Щоб зрозуміти, чому Віктор Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, треба ширше подивитися на всі пострадянські країни і на зміни, які відбулися в них за останні роки. Є спільний знаменник у проблем шістьох, дуже різних, держав — російська політика, а ще конкретніше — постать Володимира Путіна.    

Тема Східного Партнерства — наріжна тема часу головування Литви в Євросоюзі. Вільнюський саміт, на якому планували підписати Угоду про Асоціацію з Україною і парафувати подібну угоду з Молдовою, мав стати головною геополітичною подією реґіону від часів розпаду СРСР. Адже найбільша (після Росії) країна Східної Європи, здавалося, нарешті вирішила для себе: йдемо до Європи.