У крамниці на вул.Коперніка у Львові поміж різноманітного музичного краму можна знайти і блискучу новеньку (само собою зрозуміло китайську) скрипку за 1.500-3.000 гривень. Це – дорого, чи дешево? Для простого непосвяченого перехожого ця ціна, що становить одну-дві офіційно визнані учительські українські зарплати, може видатися досить високою.  

Цієї осені у Львові триває проект “110 років Музикальній кам’яниці”. Бо саме цієї осені виповнюється 110 років, відколи Соломія Крушельницька придбала у Львові будинок і стала повноправною громадянкою міста. Завдяки такій власниці №23 на тодішній вулиці Крашевського (нині – Соломії Крушельницької) дістав назву "Музикальної кам’яниці". З 1989 року тут працює музично-меморіальний музей легендарної оперної примадонни, нашої землячки.

95 років тому, 9 листопада 1918 року тимчасовий парламент – Українська Національна Рада (УНРада) – створила перший уряд нової галицької держави. Тоді її називали Західньо-Українською державою, а через 4 дні (13 листопада) з’явилася більш відома тепер назва – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).      

Але чи почув?...   Мала нагоду побувати на відкритій лекції архітектора Маріо Ботта «Моя архітектура. Проект парафіяльного центру Оріоністів у Львові», що відбулася в Центрі міської історії.  Такого ажіотажу я давно у Львові не бачила, тому й не змогла стриматись, щоб про це не написати.    

Років зо 25 тому, будучи проїздом у Празі, мав нагоду кілька годин помандрувати цим славним європейським містом. Нема потреби описувати зараз мої тодішні гострі відчуття і враження. Скажу лише, що вже дорогою до Львова постійно ловив себе на думці: чи можливим є щось подібне у Львові? Ішлося не стільки про зовнішнє обличчя міста, красу його архітектури, зрештою, чистоту вулиць… Ішлося про якусь особливу атмосферу, що панувала у старому місті, сповненому туристичного гамору, наповненому якимось зовсім іншим порівняно з тодішнім «нашим» життям.

Місяць минув з того дня, як у Львові стався жахливий нещасний випадок – загинуло дворічне маля, яке під час прогулянки коло дому провалилося до каналізаційного колодязя. Отже, місяць, тридцять днів – цього часу з головою вистарчило для того, аби повністю спала інформаційна хвиля й уляглись гострі емоції, які трагедія викликала у львів’ян.    

До свого 75-ліття українська художниця і дисидентка Стефанія Шабатура попросила лише Службу Божу за її здоров’я. Ані творчого вечора, ані ювілейних виставок. І навряд чи шкодуватиме про це, якщо колись не жаль було ні молодості, ні спокійного життя, що минало на засланні. «Я з дитинства не вміла себе жаліти», – казала мені якось художниця, пояснюючи, звідки взялася криця у її характері. Тим не менше ціле покоління людей у Львові чи й за межами міста вважає, що роль цієї жінки у їхньому житті була доленосною.

Франц Кафка. Оповідання, романи, листи, щоденники. З німецької переклали Євген Попович, Олекса Логвиненко, Петро Таращук. Передмова Дмитра Затонського – Київ: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га», 2012. – 592с.  

  Людина, яка опинилася б сама у вселенній, не мала би жодних прав, але мала б обов’язки.                                    Сімона Вайль. Укорінення