На день Христового Різдва припадає цього року 125-зіччя від дня народження письменника, літературознавця, професора Львівського університету Михайла Рудницького (1889–1975). Він пережив усіх свої товаришів з богемного літературно-мистецького об’єднання "Молода Муза", за винятком знаменитого композитора Станіслава Людкевича (1879–1979).   Михайло Рудницький біля бібліотеки Львівської політехніки. Світлина Володимира Мельника (бл. 1950 р.)  

    Торік у жовтні на Конференції єпископів Франції було затверджено новий переклад Біблії. Працювали над ним упродовж 17 років на замовлення Єпископської літургійної асоціації франкомовних країн за участі єпископів Північної Африки, Бельгії, Канади, Франції, Швейцарії та Люксембурга, було задіяно понад 70 фахівців.

Закономірність і гармонія усього, що відбувається навколо нас, хоч як би часом абсурдно це не звучало, є беззаперечним об’єктивним фактом. Саме такою була моя перша «підсумкова» думка після концерту 18 грудня у Львівській Філармонії.   Комусь Миколай носить подарунки під подушки, а львівським філармонійцям пасувало б різки. Зрештою, чого тільки їм?..  

Нова спроба «народження» львівського осередку Всеукраїнського об'єднання «Майдан» логічно закінчилася майже нульовим результатом – три години роботи запам'яталися не тільки бійкою в туалеті облради, а й палкими дискусіями, які наочно довели, що різні середовища по-різному бачать і способи утворення цієї організації, і шляхи її діяльності. А ще менше серед понад сотні присутніх відчувалося, що хтось має уявлення, як все це можна леґально заснувати.    

У книзі Олександра Ірванця «Вибране за 33 роки» (Київ: Laurus, 2013) немало віршів про вітчизну, написаних не конче із синівським захватом. Вітчизна може мати розміри дев’ятиповерхового панельного будинку, а може і збільшитися до міфологічного простору між Тігром і Ефратом з одного боку і Осло та Барановичами – з іншого. Один з парадоксів полягає в тому, що окремі твори Ірванця – про чужу вітчизну.    

Галерея працювала уже другий рік і мені почало видаватись, що майже усіх львівських художників, які творять у форматі файн-арту, я знаю. Але виявилось – це не так, вірніше, не зовсім так. Якось у суботу до галереї зайшла відвідувачка. Можливо, така, як інші, можливо – ні. Вона уважно і зосереджено ковзала поглядом по кожній роботі у всіх трьох залах. Біля котрогось живопису стояла довше, біля котрогось проходила, не спиняючись. Хоч не промовила й слова, вся її постать демонструвала задоволення. Нарешті підійшла до мене і сказала, що багато цікавих творів. Я погодилась.

 

  Опозиція – це опоненти існуючій владі. Але в ідеалі опозиція є не просто політичною силою, яка не згідна з чинною владою, але такою, що пропонує власний альтернативний шлях розвитку, має певний суспільний і правовий статус та спирається на підтримку виборців.   Сьогодні в Україні є дві опозиції   Перша – реальна сила народного невдоволення політикою уряду:

  По-моєму, якщо не можеш зробити любов абсолютною містерією, що поглинає все історичне і реальне, то краще зовсім не пхайся у справи любові, а просто одружуйся собі хоч сто разів. Сьорен К'єркєгор, «Щоденник звабника»  

Приречена ніколи не мати своєї влади, Галичина забавляє себе сумнозвісною п’ємонтальною місією – жертвувати собою заради спільного (а не свого) блага. Несподівано виявилося, що галицькі студенти теж спадково інфіковані цим міфом. Будучи справжніми патріотами, вони щиро повірили, що їхня мрія про європейську Україну є загальноукраїнською мрією. І що їхня чистота проб’є зашкарублість Сходу. Ні фіґа не пробило. Вся країна тішилася студентським поривом – крім Східної. Проєвропейський рух молоді не став масовим у Донбасі – в реґіоні, чий обранець і був головним євроінтеґратором.