"Make love, not war" – то емоційно, цьоматільно і залишилося у Вудстоку. Тепер актуальніший населений пункт – Рамштайн. Там лапок індиків немає, тільки прагматика для того, щоб вижити.

Росія хоче реваншу. Україна стоїть за саму екзистенцію. Європа вже не "плете светрик у кріслі-гойдалці". А для Америки питання в глобальному лідерстві. То хто за що воює у цій війні?

Коли місто зазнає авіаударів, багато людей працює кожен на своєму місці. Вони не знають, чи матиме їхня робота сенс за кілька хвилин. Але вони роблять те, що можуть зробити лише вони. Митці мають робити те саме. Перш за все, для того, щоб це не сталося знову!

Наша традиційна культура витримала усі лихоліття минулих століть, але вистояла, щоб тривати й бути тим, що робить нас українцями, тому нам треба берегти крихкий світ прадавніх великодніх святкувань як тверду й непохитну основу українства.

Є війни між ліберальною демократією та країнами другого і третього світу – але немає випадків, коли б ліберальні демократії воювали між собою. Це є одним із розв’язків подолання війни

Фактори ураження землі та променевої хвороби не зупинили введення російських військ у зону відчуження – як і 36 років тому факт поширення радіації не зупинив радянську владу від проведення велелюдної демонстрації.

«Наш Маріуполь» – не просто пісня. Кожне слово, кожна нота – як оголений нерв. Місто, яке стоятиме до переможного кінця. Місто, яке уже увійшло в історію України та світу. Місто Марії, якому уже тепер присвячують пісні.

Оптимізм демократичний до непристойності, він притаманний праведникам і грішним, йому по цимбалах раси і віросповідання. Трохи, правда, прикро, що оптимістами можуть бути як люди, так і істоти

Вони любили життя і творчість навколо, слідкували за афішами та в жодному разі не пропустили б новинки в улюбленому театрі, вони теж мали б бути у залі, але їхні крісла залишилися порожніми, прикрашеними лише символічним квитком та квітами...

Кожен випадок лікування бойової травми очей залишає незгоєне враження. Але є кілька випадків, які ніколи не забудуться